Памятники архитектуры в центре Одессы разрушают ради жилой застройки.
Проблемы исторического центра. Одесский ГАСК позволил строительство 6-этажного дома и снос памятника архитектуры в центре Одессы. Здание типографии Фесенко, построенное в 1841 году, будет снесено.
Услуги адвокатов и юристов по недвижимости.
А зовсім іншою темою Світлана Пензова нам буде говорити про чергову історичну будівлю, яка опинилася під загрозою. Там, десь поряд, буде будуватися чергова висотка. І от наскільки це законно? Як вберегти історичний центр? Світлана, я назвала вулицю Ришельєвську, чи можеш ти назвати точну адресу, де це саме?
Светлана Пензова: Так, вітаю, Олю. І моє вітання телеглядачам. За адресою Рішельєвська 47/49. Це ріг Великої Арнаутської. І треба зазначити, що поки проекту візуалізації того, що там буде, немає. Але наскільки я зрозуміла, то забудова планується не поруч, а просто на місці славетної, відомої друкарні Юхима Фесенка.
Це будинок 1841 року. І в 1891 там була заснована ця друкарня, де видавалася література різноманітного роду, в тому числі, і україномовна. І друкувалися перші українські гроші. І вона проіснувала до кінця XX століття, а потім будинок став занедбаний на початку двохтисячних. Ну, як це водиться у нас в Одесі, його просто довели до такого стану, що зараз порушується питання з забудови. І на його місці планують збудувати шестиповерховий житловий комплекс.
Про це будемо говорити просто зараз. І за одним столом зібрали таких гостей. Цей краєзнавець-екскурсовод — Альона Калетинська, історик Ігор Мозговий і юрист Андрій Степаненко. Я рада вітати, рада бачити. Доброго дня. Відкриваємо лінії для голосування. Отже цікавимося вашою думкою. Трохи історії, передісторії, я розповіла.
То ж, що слід робити з будинком 1841 року, де була друкарня Юхима Фесенка? Два варіанти відповіді. Перший це – відреставрувати і зробити, наприклад, музей. Ну, такий шлях. Або такий сучасний, як у нас в Одесі – забудувати, збудувати черговий житловий комплекс. Будь ласка, голосуйте, висловлюйте свою позицію, беріть участь в інтерактиві і дзвоніть – 7263326. І очікуємо на ваші дзвіночки.
Отже дійсно, я думаю, логічно буде продовжити розмову саме з історії цього будинку. Говоримо про самий такий центр міста — вулиця Рішельєвська. Досі його фасад, ну, він впізнаваний. Не можна сказати, що вона повністю зруйнована. І я дам по-перше вам, Альона, слово. Наскільки ви знаєте про цю будівлю, про цей будинок, про його історію? Розкажіть нам, будь ласка.
Доходный дом, построенный Иваном Козловым в 1841 году, будет снесён. На его месте возведут шестиэтажный многоквартирный дом.
Альона Калетинська: Насправді, Иван Козлов будував цей будинок у 1841 році. Взагалі у той час, в нас середина XIX століття, так щільно входили в історію Одеси будинки прибуткові. Тобто це багатоквартирні будівлі були. А у 1891 році його перебудували, і туди переїхала типографія Фесенка. Тому що, якщо ми говоримо про цю типографію, десь вона була раніше.
Де? Точну адресу я, поки що, так і не знайшла. Але вона переїжджає туди. І реально для України, для української історії — це величезна цінність, саме через те, що там публікувалася і література, і оповідання, і картини Тараса Григоровича Шевченка, тому що у той час, вже перед початком революції, це повально заборонено. А Фесенко, він начебто мав право на це, тому що видавали картинки, оповідання. І, в принципі, це не було українізацію, як такою. І будівля дійсно була славетною, типографія була славетною.
На жаль, якщо говорити про сучасний стан, я не можу сказати, що вона зовсім занедбана. Вона виглядає ще досить нормально, в порівнянні з деякими будівлями, які там недалеко від цього будинку знаходяться. Але, у той самий час, у нас вирішили, що саме її маємо знести і побудувати щось інше. Насправді, до ваших версій, тих, що там у вас є, можна додати ще й третю.
Якщо вже говорити, якщо принципово там щось будувати, то насправді можна відновлювати фасади, чим не нехтувала Германія, так, як це було колись. А за ними будувати новий будинок, якщо хочеться дуже вже. Але з цим є питання, тому що ми втрачаємо наші фасади звичайно. Але це також шлях вирішення питання інколи.
Я розумію, що мої колеги, вони мене за це з’їдять, але у деяких будинках – це реально шлях виходу із ситуації аварійної з ними. І в принципі, враховуючи, який там гарний фасад, як гарно це все виглядає, ну, якщо не принципово, скажімо, так руйнувати історію, хоча б зовнішньо, то хоча б так лишити.
Тому що, якщо там забудову зроблять нову, то ми втратимо ще одну будівлю, яка насправді, вона створює цей історичний ареал. Взагалі не знаю, чого в нас так. В нас нічого не змінюється в місті. В нас завжди, як будували останні там 10-15 років, так і будують. А центральна частина, вона в нас ще збережена.
Нам пощастило. Ми розмовляли з Ігорем перед ефіром, нам пощастило. У війну нас не чіпали. В нас багато чого збереглося в місті, якщо ми говоримо про архітектуру. Так ні, треба зараз, у XXI столітті душу міста просто порізати, розірвати. І лишити нас без ареалу цього історичного.
Исторический ареал центра Одессы постоянно уничтожается.
Светлана Пензова: Треба сказати, що цінність представляє і внутрішнє убранство. Так? Що від нього залишилося, ну, це просто жах. Але з іншого боку бачимо, що ці чавунні такі підпори, скажімо так, стелі, вони збереглися. Можливо можна ще реставрувати. І далі там же і ліфт був. Це задня частина. І ці такі автентичні сходи.
Альона Калетинська: Насправді відновити можна все, було б бажання і гроші, якщо вже говорити. Як ми розуміємо, в компанії-забудовнику гроші є взагалі. І ось це найсумніше мабуть, тому що замість того, щоб… Нехай там буде, не знаю, торгівельний центр. Нехай там будуть квартири. Але відновити це все і зробити в тому вигляді, в якому воно було, це буде набагато ціннішим, ніж те…
Светлана Пензова: Або готель…
Альона Калетинська: Або готель. Ну, насправді це зрозуміло. Я говорю навіть…
Светлана Пензова: …Навіть якийсь інтертеймент, якась розвага там. А у нас.
Альона Калетинська: Навіть coworking зробити цікавий, щось таке. Так можна було б. Я не говорю про готель. В нашому місті це перше, що приходить у голову. Але реально, можна зробити багато чого з будинком історичним, якщо його відновити. І від цього отримувати гроші також. Але маємо те, що маємо.
Светлана Пензова: Ігоре, вам слово.
Ігор Мозговий: Ну, насчёт отеля, там и будет отель. Потому что, я смотрел по проекту, там будут, планируются процентов 90 однокомнатные квартиры. Это мы понимаем, для чего это делается. Это апартаменты под сдачу. В принципе понятно.
Я хочу согласиться тут с Алёной. В данном случае этот дом имеет больше даже ценность не архитектурную, как по мне, а больше историческую привязку именно к Фесенко. Потому что, даже многие архитекторы считают, что дом этот перестроен.
Его перестроили в начале XX века. И многие считали тогда уже и сейчас, что он немножко потерял, когда был нарощен третий этаж, он потерял свой стиль. Он был в таком псевдорусском стиле. А потом в византийском. Поэтому, он немножко не такой, как планировалось первоначально.
Поэтому, в принципе по поводу его архитектурной ценности даже тогда было очень много вопросов. Но мы понимаем, что коснется не только его. А и рядом стоящий дом, тот же бывший Элизион, бывший театр Короленко. То есть, это пол квартала, скажем так. Если бы это делалось с учётом того, где это находится. В данном случае – это Ришельевская. Это одна из визитных карточек, наряду с Пушкинской и Дерибасовской. И в том же стиле это всё делалось, планировалось и восстанавливалось хотя бы «фасадно».
Потому что, то, что посмотрели, внутреннее состояние, оно реально запущенное очень. И поэтому нужна реставрация и, скажем, оставить фасад хотя бы на уровне 5, даже 4 этажей, но с сохранением историчности, допустим, чтобы оно вписывалось в старую архитектуру. Но, мне кажется, дешевле это всё снести внутри и восстановить из железа и бетона.
Светлана Пензова: Сучасних матеріалів.
Ігор Мозговий: Да. Современных материалов. Просто оставить фасад, как это пытались сделать с Большой Московской, хотя ее и нарастили в принципе. Но хоть что-то там пытались.
Светлана Пензова: Как вариант.
Ігор Мозговий: Как вариант. Это лучший вариант, чем мы построим то же самое, что сделали на Дерибасовской, допустим. Там бизнес-центр «Европа». Если так уже сравнивать, что какие варианты могут быть. Поэтому в принципе мы понимаем, что его специально. Для чего его выводилось тоже было понятно еще тогда, когда его вывели из памятников архитектуры. Понятно, что сейчас у него есть хозяин. И хозяин будет, скажем так, там строить то, что посчитает нужным.
Современные здания, нарушают архитектурный ансамбль исторического центра.
А самое главное, местные власти и тот, кто этот решает вопрос, должны были контролировать и применять запреты, или контролировать полностью то, что будет строиться. Это не будет строиться в спальном районе на Котовского или на Таирова, где можно построить любую высотку.
Это всё-таки визитная карточка, как для туристов, так и для местных жителей. Поэтому, в принципе, это нужно учитывать, чтобы потом не получилось так, что мы что-то построим, а потом скажем так: «Ну, а что получилось. Там же есть хозяин. И что я могу».
Светлана Пензова: До речі про це. Як так сталося, що така визитівка, славетна будівля в центрі Одеси втрачає охоронний статус? Розкажуть, Андрію, що ви дивилися.
Утрата охранного статуса — проблема юридическая.
Андрій Степаненко: Я не изучал эту тему. На самом деле достаточно сложно снять охранный статус. То есть, тут наверняка договаривались заинтересованные люди. Поскольку, если охранный статус уже присвоен, значит, объект, безусловно, имеет историческую и культурную ценность. И обесценить её после этого крайне сложно, даже в случае пожара. Вот как у нас было с домом Русова. При полном выгорании охранный статус остается. Поэтому…
Светлана Пензова: І можна відновити. Було б бажання, дійсно, і гроші.
Андрій Степаненко: Здесь на самом деле проблема системная, проблема характерная для нашего города. Во Львове я такого не видел. Проблема системная с постоянным разрушением исторических ценностей и превращением их в то, что хорошо продается. Вот эти однокомнатные квартиры хорошо продаются. Таким образом, у нас получается, исторический центр идёт на распродажу. И мне кажется, тут решение этого вопроса, оно тоже должно быть системным.
Сейчас мы заговорили об этом. Создается какой-то общественный резонанс, который через какое-то время (короткое время) утихает. Как говорил в свое время советник министра МВД Зорян Шкиряк: «Покричат, повоняют и успокоятся».
Мне врезались в память эти слова, потому что они очень хорошо характеризуют специфику общественного резонанса. На самом деле, для того, чтобы вот такого не было, требуется не столько общественный резонанс, сколько, наверное, общественный совет при ГАСКе, при горсовете, способный системно и регулярно обжаловать решения, своевременно обжаловать решения.
Своевременное обжалование в суд решений ГАСК позволит сохранить исторические здания.
Потому что, сейчас мы понимаем, что они уже «застаренные». Там уже прошло несколько лет, как собственник поменялся. Уже поздно что-то обжаловать. Прошло уже время, как статус охранный сняли. Своевременно обжалуя незаконные решения, можно обеспечить сохранение исторического центра. Поскольку, только на одном общественном резонансе мы не выедем. Даже когда люди выходят и перекрывают дороги, заканчивается это за один-два дня, и вызывает больше ненависти со стороны сограждан, нежели какой-то реакции со стороны органов власти.
Светлана Пензова: Чому б не піти цивілізованим шляхом і сісти за стіл переговорів. В нас же є ті ж самі громадські слухання. Почути думку одеситів, що робити. Дати якісь варіанти. Ми вже тут в студії накидали, так, з 5 варіантів можливої долі цього будинку.
Андрій Степаненко: Здесь просто будет принцип — мы посоветовались, и я решил.
Ігор Мозговий: Наше мнение здесь мало кого интересует в принципе.
Андрій Степаненко: Да. Поэтому я говорю о юридической составляющей, потому что будет правило такое — мы посоветовались, и я решил. А мы обжаловали в суд ваше решение, суд запретил делать какие-то действия. Именем Украины.
Альона Калетинська: Але насправді питання з господарями, тому що відношення самого господаря до території грає важливу роль. Хтось віддав будинок благодійному фонду «Корпорація монстрів».
Ми пам’ятаємо дачу на Французькому бульварі. Йому було цікаво залишити цей будинок в нормальних руках в нормальному стані, розуміючи, що вони його збережуть. Сподіваємось, тому що там також сьогодні вже є питання з самим будинком, оскільки там (я не знаю, це питання закрито або ні) — повернення його до державної власності.
Памятники архитектуры Одессы нуждаются в бережных собственниках.
І, насправді, якщо власник зацікавлений відновити історичну будівлю, він її відновить. Але якщо він зацікавлений збудувати шестиповерховий будинок, його цікавити нічого не буде. Тому що, традиційну схему – спалили будинок, наступного дня почали щось будувати – в нас ніхто не відміняв. Вона працює, на жаль. А ось як будинки лишають без статусу пам’ятки архітектури — це цікаве питання. Тому що у 1994-1995 роках, у нас в багатьох будинках зник цей статус. І швидко-швидко-швидко все продали.
Андрій Степаненко: И что самое удивительное, что мы сейчас вошли в ту фазу произвола, когда можно строить, не сжигая памятник архитектуры. То есть, просто снося нормальное внешне здание.
Ігор Мозговий: Да, нам нужно идти, безусловно, только в правовом поле. Если будет все прописано законодательно. И тот же человек, который будет выкупать эту территорию или дом, или квартал, он сразу первоначально будет понимать, что он может там построить. И есть ли смысл ему покупать и вкладываться сейчас. Вот сейчас идут переговоры по поводу территории, где бывшая территория гостиница «Спартак», она же «Империал». Там «Рынок еды» сейчас находиться, на Дерибасовской.
Светлана Пензова: Ярмарка.
Ігор Мозговий: Ярмарка. Так вот, из-за чего начался сыр-бор. Потому что, сначала был просто вопрос в том – а высотность какую строить? Сначала хотели идти путем бизнес-центра «Европа». Построим, что построим. То есть, то, что нам выгодно. Потом немножко общественность поднялась. И этот вопрос отложился. И сейчас, вроде, опять хотят это восстановить. Но, опять же, с фасадом хотя бы гостиницы «Империал», как это было первоначально. А уже высотность увеличить дальше в переулок. Хотя бы так.
И, опять же, правовое и общественное мнение очень должно подниматься. В принципе как с тем же домом Руссовых. Пока не прошло там 7 пожаров, пока балкон не убил человека, к этому вопросу не вернулись. И, опять же, это у нас единственный, скажем так, проект, который нынешний мэр сделал, с которым он везде…
Светлана Пензова: Знову ж таки розуміємо, що це єдиний показовий приклад. Просто пощастило цьому будинку.
Ігор Мозговий: И то сделали – не закончили. Сделали только фасадную часть. Этот дом еще не запущен. Но это, как визитка. Он везде пиарится, на билборде это висит – мы сделали дом, ну, мы чуть ли не построили дом Руссова. Не то, что восстановили, а даже построили. А если идти таким путем, хотя бы.
Понятно, что это дорогостоящий проект, скажем так. Но если бы собственник, который покупал эту территорию или это здание знал, что ему придётся идти только таким способом, то он бы знал, покупать ему или нет. И уже знал, покупатель, что он там будет делать. А так, конечно, ему обещают то, что он там построит чуть ли не 20 этажей, и, безусловно, он покупает эти лакомые кусочки.
Светлана Пензова: Ну, поки немає візуалізації проекту. Є інформація, що збудують шестиповерховий житловий комплекс. А ми розуміємо, як вони ці поверхи зростають, надбудовуються.
Редким исключением в Одессе являются новые здания, которые хорошо вписываются в архитектуру исторического центра.
Альона Калетинська: Ну, на Пушкінській, треба сказати, відновили справедливість. На Пушкінській збудували ж новий будинок. На розі Пушкінської і Жуковського. І там він виглядає пристойно. В принципі, він вписується в архітектуру міста.
Светлана Пензова: Це скоріше виняток.
Альона Калетинська: Скоріше виняток, звичайно. Ми ось говорили, що наші компанії в принципі, приватні забудовники, вони можуть будувати будинки з гарними фасадами. Вони можуть робити це якісно. Тут питання в тому, скільки це буде коштувати, і скільки буде продажна ціна потім об’єкту або квартири, неважливо, що там буде. І тут питання — чи є вигідним така забудова сьогодні для забудовника. Тому і питають про шість поверхів, про одинадцять поверхів і вище-вище-вище. І тут ціна власне землі також відіграє свою роль.
Але, у той самий час, приклади є інших будинків. Якщо «Імперіал» відновлять у тому стані, в якому він був, хоча б назовні — це реально рятує місто. І Великий Московський, нехай він стоїть закритий вже багато років, але людям подобається. Так, він виглядає дещо інакше. Але людям подобається. Це все ж таки архітектура. Це не бетон та скло, які також можуть виглядати досить пристойно. В принципі, дивлячись, які локації. А ось історичні будинки, хоча б фасади, треба зберігати такими, як вони є.
Светлана Пензова: Знову ж таки повертаємось. Чи можна віднайти компроміси, якби було бажання? Так, Андрію?
Работа ГАСК сводится к примитивной коррупции и торговле разрешениями на строительство.
Андрій Степаненко: Ну, безусловно, и Вы знаете, вот я склоняюсь всё-таки к тому, что если у нас правоохранительные органы всерьёз займутся контролем за деятельностью ГАСКа, очень много проблем у нас исчезнет сами собой. Поскольку, мне кажется, что мы привыкли, например, что таможня – это максимально коррумпированный орган. Вот ГАСК – это примерно, как таможня.
Я подписан на телеграм-канал СБУ. И я вижу, что они регулярно ловят каких-то таможенников на взятках только потому, что СБУ контролирует границу. Вот если бы в какой-то момент СБУ начала контролировать ГАСК, мне кажется, очень сильно улучшилась бы ситуация у нас с архитектурой, с получением согласований, с получением разрешений.
И с одной стороны, в пользу застройщиков, которые бы в разумные сроки, без взяток, могли получать разрешения. И с другой стороны, с блокировкой разрешений, где запрос застройщика явно не отвечает потребностям города.
Альона Калетинська: Андрію, тут в мене питання виникло. Якщо говорити про законодавчу базу, чи є в нас база, яка регулює продаж цих будинків історичних і їх відновлення для власників? Чи взагалі нічого не має?
Андрій Степаненко: Смотрите, у нас можно продавать здания. В данном случае, мы говорим о том, что продаётся здание — не памятник архитектуры. Они очень умно сначала сняли его, а после этого продали, как обычный объект. У нас много в центре продаётся объектов. Даже на Прозорро, в рамках малой приватизации, в том числе, и старые здания, в том числе, и в неудовлетворительном техническом состоянии.
Тут просто нужно понимать, является ли здание реально ценным объектом, с точки зрения культуры, или не является. В данном случае, мы понимаем, что это улица Ришельевская, это доходный дом. Это не может не быть памятником архитектуры, в силу своего почтенного возраста, и в силу своей истории.
Альона Калетинська: Це один з небагатьох об’єктів взагалі, який стосується української історії на території Одеси, якщо вже так глобально говорити і гучно говорити.
Ігор Мозговий: Любой доходный в этом плане может быть. Не переживайте. Дело не в этом. Мне кажется, как компромисс, хороший пример, даже два примера таких, которые более-менее характерны. Взять Французский бульвар. Каркашадзе, когда строили дома, они же оставили внизу дачу. И, точно так же, возьмём территорию санатория «Магнолия», когда в принципе как бы там ни было Кандинский строил, но они оставили внизу.
При получении неправомерной выгоды, ГАСК может разрешить любое строительство.
А неудачный пример – это Люстдорфская дорога, Костанди, когда «Будова» строила и полностью вывели из памятника архитектуры и просто развалили, скажем так. Поэтому, в принципе, когда застройщику ставят условия, как было поставлено этим фирмам, которые на Французском бульваре строили, что хотя бы это должно быть восстановлено за их счёт, то это делается. А когда им даже не ставится это, то всё идет путем «как построили».
Андрій Степаненко: Вы знаете, мне кажется, сначала условие ставится. Потом возникает вопрос монетизации снятия этого условия.
Альона Калетинська: А якщо не питати, то взагалі можна все, як у нас говорять. Знаєте, це як балкони на фасадах навіть.
Андрій Степаненко: «Нет» существует только для тех, кто спрашивает.
Альона Калетинська: Так. От реально це працює, мені здається. Тому що, в Каретному провулку в нас, в тій частині міста, пам’ятки архітектури, але тим не менш, «Цар-балкон». І в нас все добре, в людей. Я не знаю, це також момент, який стосується знищення історичної архітектури.
Светлана Пензова: Так, і ставлення містян до свого культурного надбання. І ще мене цікавить все ж таки доля сусідніх будинків. Покажіть, будь ласка, світлину. Отже маємо ліворуч, так. Покажіть, якщо можна. Ось триповерховий будинок — друкарня Фесенко. Ось вона. І ліворуч двоповерховий, так. І тут ще. Тобто дві історичні будівлі, як мінімум, так. Але чи я не помиляюся, що всі вони втратили охорону?
Ігор Мозговий: Они вместе рассматривались. Они оба лишены статуса. И я думаю, что если будет застройка идти, то застройщику будет очень удобно – сразу два дома захватит. Сразу квартально, в принципе.
Светлана Пензова: Ну, це просто жахливо.
Современное строительство в центре Одессы может нести угрозу нарушения целостности соседних зданий.
Альона Калетинська: А мене ще цікавить підземний паркінг. Мене взагалі в межах центра цікавить отой підземний паркінг, який вони обіцяють. Внутрішні адміністративні приміщення та підземний паркінг. Я не знаю, чи є там в нас катакомби, на тій території. Взагалі, якщо катакомби на 15 метрах та глибше, то нормально. А от якщо вони вище, як це буває там десь в межах історичного центру. Там також виникають питання, що буде з сусідніми будівлями.
Ігор Мозговий: Мы еще должны думать, чтоб при стройке (я думаю, что, все-таки она начнётся), не рухнул дом, который стоит за кинотеатром Короленко бывшим. Это всё-таки архитектура XIX-XX века.
Светлана Пензова: І вони всі пов’язані. Там стіна до стіни.
Ігор Мозговий: Да. Там почти стенка в стенку, поэтому то, что судьба «Иллюзиона» решена в принципе, как и дома Фисенко – безусловно. И так понятно. А вот то, чтобы дальше не пошло это… И если, во время стройки, оно рухнет, скажут – ну, вы видите. Придется и дальше. Скорее всего, и так может быть.
Светлана Пензова: Просто з самого початку мова йде не про житловий будинок, а житловий комплекс, квартал. Ну, це питання все теж вирішується, так, за домовленістю. Хочете будинок. Хочете паркінг і там якісь нежитлові приміщення. Не житлове приміщення — тобто це може бути і на першому поверсі магазини, невеличкий ТРЦ, що завгодно.
Одессе остро необходимы паркинги, но не в историческом центре.
Андрій Степаненко: На самом деле вопрос подземного паркинга, он двоякий. Потому что, с одной стороны, углубление на глубину, требуемую для паркинга, безусловно, создает угрозу другим домам. С другой стороны, в центре очень нужны паркинги. Потому что, Одесса задыхается постоянно от пробок. Мы это знаем. Особенно летом.
Но пытаться строить подземный паркинг в центре застройки XIX века – это, конечно, идея, мне кажется, поспешная. И есть центр, но более безопасный центр. Та же Молдаванка, допустим, где можно разместить эти паркинги в пешей доступности к центру, но без вреда для зданий, которые имеют культурную ценность и историческую ценность.
Светлана Пензова: Ну, тут же буде зручніше.
Ігор Мозговий: Смотрите, технологично. Примеры. Как бы в свое время, когда строили арабский культурный центр возле того же дом Фисенко, его же как-то построили. И дом Фисенко не рухнул. То есть, это всё зависит от того, как это делать, какими методами, и сколько в это вкладывать средств, какими технологиями. Поэтому, в принципе, это вопрос только цены, мне кажется.
Светлана Пензова: Ну, а взагалі було б добре продумувати саме на перспективу, так, весь цей квартал від Великої Арнаутської, а далі йде… Яка в нас вулиця?
Альона Калетинська: Осіпова, а що з того боку?
Андрій Степаненко: Арнаутская. Мы говорим Ришельевская, Пушкинская, Арнаутская. И кто там, Базарная еще.
Светлана Пензова: Тобто початок. Продумувати правильно, що, якщо це йде центральна артерія міста, презентабельна. На Рішельєвську їдуть туристи.
Альона Калетинська: На Арнаутській також обидві, насправді, і туди, і туди.
Строительство современных высотных зданий в центре Одессы снижает её туристическую привлекательность.
Ігор Мозговий: Хотя для справки я хочу сказать, что я читал где-то, что в свое время в конце 80-х планировали вообще на Ришельевской (Ленина) и Базарной, две 16-тиэтажки выстроить. Правда, до дела не дошло. Союз распался. А уже был проект, чтобы это выстроить на углу квартала.
Светлана Пензова: Є такі, на тій же Канатній, встигли за радянських часів, так?
Ігор Мозговий: Бульвар Жванецкого. Тут не успели, слава Богу.
Альона Калетинська: Ні, в нас реально Рішельєвська і Пушкінська, це дві артерії, які створюють обличчя міста. Тому що ми їдемо, і так само Велика і Мала Арнаутська. Це 4 вулиці, які є основними транспортними артеріями міста. Тому лишити їх просто без вигляду не можна. Пушкінська — це взагалі. Коли з вокзалу їдеш с групою на Пушкінську, розумієш, що зовсім інша територія, зовсім інша історія зараз почнеться. І це реальний такий кусок, що ще дихає історією міста, шматочок той, що зберігся. І я не знаю, лишити місто без нього зараз, буде така…
Ігор Мозговий: Мы потихоньку теряем Екатерининскую таким способом тоже. Это все из той же параллели. Если так оно и дальше пойдет, то Ришельевская уйдет в небытие. Просто транспортная дорога будет не больше, не меньше.
Светлана Пензова: Без єдиного такого архітектурного, історичного…
Ігор Мозговий: Да. Это все-таки Одесса. Это визитная карточка. Сюда приезжают люди. Мы не просто какой-то современный город, скажем так, мы со своей историей. Я же говорю.
Светлана Пензова: Треба враховувати. Питання ж не стоїть – треба залишити, як є.
Ігор Мозговий: Никто не говорит про это. Срок годности, понятно. Их надо поддерживать. Понятно, что они в таком состоянии, но можно подходить с учетом, где это делается и как это делается.
Светлана Пензова: Давайте дивитися думку глядачів стосовно того, що дійсно варто робити з будинком 1841 року, де знаходилася відома друкарня Юхима Фесенка. Реставрувати або зробити, наприклад, музей – 93% за цей варіант. І 7% – збудувати житловий комплекс.
Ну, було б добре, якби ця розмова не обмежилася студією і «фейсбучними» переписками, тому що, вже є коментарі на цю тему і істориків, і краєзнавців. Але я не знаю, коли було вирішено питання, чи громадські слухання, чи розгляд на сесії міської ради. Можливо, ми трохи привернули увагу. Ну, подивимось.
Альона Калетинська: Ми ж не знаємо, коли це питання було вирішено.
Светлана Пензова: Я дуже вам вдячна за цікаву розмову. А я з вами не прощаюся, побачимося після світових новин.