Неконтролируемая застройка побережья — острая проблема Одессы.
«Пространство на Маячном» — очередной строительный проект на самом берегу моря. Там, где застройка запрещена. Но это далеко не единственный проблемный объект, вызывающий возмущение одесситов. При попустительстве городских властей, происходит массовый захват пляжей под жилищное строительство. Как это прекратить?
Услуги адвокатов в Одессе и Украине.
Анна Полякова: LIVE STUDIO на Сьомому. Ми продовжуємо наш марафон «Одеса. Втрачене узбережжя». Говоримо про будівництво на узбережжі, тому що ця тема є гарячою. Зараз куди не підеш, ти побачиш суцільне будівництво, ти не можеш піти просто так на пляж, тому що побачиш там стіну, побачиш там болото та безумовно оце будівництво.
Із моїми гостями у цій ефірній годині ми обговорюємо Простір на Маячному. Буквально на піску він має з’явитися. Вже активно рекламується. Спочатку йшлося про те, що це буде адміністративне будівництво. Але знаємо, що вже дуже активно продаються там апартаменти. І, до речі, вихваляються тим, що буде і власний пляж, в тому числі, як казали у попередньому ефірі ще, це ставлять у плюс чимало забудовників. Вочевидь не розуміючи, що це є протизаконним абсолютно. Тому що, навколо є ще одесити, які також хочуть відвідувати пляжі.
І я нагадаю власне питання нашого інтерактиву. Воно звучить наступним чином: Хто винен у незаконній забудові Одеського узбережжя? Місцева влада, бо дозволяє? Або ж забудовники, мабуть, тому, що користуються такою можливістю? Але тут також питання для дебатів. Я вже представляю своїх гостей. Цей Лілія Леонідова — депутатка Одеської міської ради та Андрій Степаненко – адвокат. Вітаю в нашій студії.
Причина неконтролируемой застройки побережья — высокая коммерческая привлекательность недвижимости у моря.
Анна Полякова: Ви знаєте, не можу сказати, що це такий видокремлений випадок, щодо будівництва на піску. Вже почали сьогодні цей момент обговорювати. Ось правова колізія, як так стається? Адміністративну будівлю на піску в морі практично, так, на схилі. Але це буде будинок, по факту ми розуміємо – апартаменти. Так чи інакше завжди навіть є можливість якось переоформити цю власність. Як з правової точки зору можна пояснити цю колізію?
Андрій Степаненко: Ну, на самом деле, это не коллизия, это обыкновенный коммерческий интерес к продаже высоковостребованной, высокодоходной недвижимости, и бесправное государство, в котором всё решается не путем закона, а путем, скажем так, денег и какого-то правого, не правового, а властного влияния. То есть, эта схема не нова, а стара, как мир. Когда начинаем строить одно, а потом совершенно случайно оказывается, что это совсем другое. Начинаем стоит детский садик, а там оказывается торговый центр. Возьмите Греческую площадь. Строили-строили паркинг, а потом раз и случился сам по себе торговый центр.
Анна Полякова: Суцільна магія відбувається. Зараз ми запросимо ще одного гостя. Це Роман Лях – юрист. Будь ласка, проходьте до нашої студії. Отож, ситуація не нова. Ми останнім часом бачимо все зростання таке ось цього будівництва, тому що виникає вже резонанс. Люди не розуміють, як так. Вони звикли все життя ходити там на пляж буквально, а зараз там стоїть стіна, якийсь паркан і написи «Вибачте за незручність». Якось так.
Андрій Степаненко: Ну, смотрите, если отвечать на вопрос — почему это стало распространенным? Потому что, это работает. На этом можно зарабатывать хорошие деньги, если строить на песке, непосредственно у моря. И нет никаких последствий. Потому что, любые общественные недовольства гаснут рано или поздно. Находится какой-то новый инфоповод, что-то построили, что-то обвалилось, кого-то убили, и фокус внимания тут же смещается. Потому что, прокуратура…
Анна Полякова: І в цей час встигають добудувати власне цей об’єкт. Все ж прецендентов, коли б його блокували, розвалювали, у нас не так багато.
Прокуратура и ГАСК созданы для того, чтобы зарабатывать деньги.
Андрій Степаненко: Конечно-конечно. Да. А прокуратура и ГАСК созданы не для того, чтобы препятствовать. Прокуратура и ГАСК созданы для того, чтобы зарабатывать деньги. У них, в принципе, это получается. Поэтому, эти дела постепенно заминаються. Народ теряет интерес к этому, смиряется с потерей пляжа, с потерей территории. Ну, всё. То есть, причина в одном — это работает.
Анна Полякова: Ліля, ось дивиться, питання, запитали наші телеглядачі, власне, хто ж винен в цьому, забудовники чи власне міська влада, яка дозволяє, чи забудовнице, які користуються такою можливістю? Як знайти певну межу і зрозуміти, до кого власне позиватися в найбільшому обсязі.
Лілія Леонідова: Нет. Здесь однозначный ответ – тот, кто разрешил, дозволил этот беспредел, тот, собственно, и несёт ответственность. Понятно, что все разрешительные документы, «градумови», опять же прохождение сессии по отведению земельных участков — это всё ложится на плечи городского совета и городской власти. Поэтому, здесь для меня ответ абсолютно очевиден.
Застройщик — это бизнес. Если ему позволено обойти какие-то моменты и получить сверхприбыль, он этим пользуется. Здесь ответственность на мой взгляд, я думаю, что с этим все, согласятся все, именно на «міській владі» — на городском совете. Потому что, давайте вспомним историю этого участка. На самом деле было два строения – «нежилих приміщення». Эта схема распространяется. Это санаторий Чкалова.
Я могу назвать очень много-много. Чкаловский пляж. Ну, то есть очень много таких примеров, когда есть небольшие жилые строения, которые выкупаются у города. Потом под этими, там, грубо говоря, несколькими квадратными метрами, я конечно утрирую, но отводится земля, гораздо большая по площади. Допустим, если взять Чкаловский пляж, то там 1200 строений, 3,5 гектара отвели земли. И «градумовы» выданы на строительство компании «Пространство», именно под строительство отеля. Потому что по зонингу — это рекреационная зона. И здесь нельзя строить ничего, кроме, ну, там есть ограничения – отели, кафе и так далее. Но, опять же, с соблюдением норм «Водного кодекса». Это не ближе, чем 100 м до уреза воды.
Анна Полякова: Це вже смішно, з огляду на те, що…
Застройщик получает разрешительные документы на одно сооружение, а фактически строит другое.
Лілія Леонідова: Здесь нарушено все. То есть, если рассматривать градусловия, которые выдало управление архитектуры, то мы говорим об отеле. И потом появляется сайт с продажей жилых квартир. То есть, тут речи даже об апартаментах не идёт. То есть, если посмотреть проект этого строительства, то там даже планировка квартир, а не апартаментов.
Анна Полякова: Я попрошу режисерів продемонтструвати власне відео з Пространства на Маячному. Оскільки там дуже чітко зрозуміло, що йдеться дійсно про апартаменти, так би мовити, які вже продають на сайті. Ця інформація є на сайті. Ось ми демонструємо саме її. Йдеться про те, що буде навіть подовжена траса здоров’я. Ось так обмовився забудовник. Що там все буде добре, буде зручна інфраструктура. Тим не менш, вона стоїть просто у морі.
Лілія Леонідова: Ну, и плюс, давайте говорить так. Здесь, вы знаете, вот это вот — рука руку моет, комплексная безответственность. То есть, если говорить о правоохранительной системе, о судебной системе, ведь на самом деле с семнадцатого года идут, открыты уголовные дела. И много было обращений в суд даже со стороны правоохранительных органов с тем, чтобы дали ознакомиться с делом.
Там это квалифицируется, как подлог документов. Потому что заявляем одно — строим другое. Получаем документы под одно — строим другое. И здесь даже судебная ветвь, она не дала разрешение правоохранительным органам ознакомиться со всеми документами, с тем, чтобы они вынесли какой-то вердикт. То здесь, я понимаю, что это игра. Это игра, которую мы видим практически на каждой застройке незаконной. Это игра, совместная, городских чиновников, правоохранительных органов и судейской системы.
То есть, сказать, что кто-то виноват? Да. Виноваты те, кто выдал градусловия. Нельзя было выдавать даже на отель. Там 40 метров у них до уреза воды, стройка. То есть, даже по нормам, там даже отеля не может быть. И мы понимаем, что градусловия у нас не выдаются просто так. Мы подали документы и получили. Это опять же идёт с молчаливого согласия всей вертикали власти городских чиновников.
Анна Полякова: Романе, це прогалини законодавства такі, чи, як зауважила Ліля, рука руку миє?
Строительство запрещено ближе 100 метров от кромки воды, но это никого не останавливает.
Роман Лях: Дивіться, в законодавстві передбачене відстань 100 метрів від моря. Дійсно, ми зараз розглядаємо справи, які в відкритому доступі. Там написано 40-43 метри. Навіть в господарському суді пробували скасувати саме відстань по морю. Я не розумію, чому він господарський. Але суть в тому, що вони пробували скасувати саме по відстані. Їм також суд відмовив. І також ще матеріали справи по розслідуванню були, кримінальні справи дійсно там затягуються. Результату за три-чотири роки немає ніякого.
Анна Полякова: Ліля, в мене таке невеличке уточнення? Дійсно, якщо вже фактично ми розуміємо, що йдеться про 40 метрів, ну, які 100? Ну, просто ось очевидно, абсолютно є. Чи є якісь запобіжники можливо з боку міської влади? Власне Геннадій Труханов у вересні, так, 2019 року, він звітував, що займеться проблемою забудови узбережжя, бив себе у груди. Тим не менш.
Лілія Леонідова: И опять же, он говорил о том, что законодательство сейчас не позволяет нам влиять, урегулировать. Да, но, всегда есть рычаги влияния у городской власти на подобный беспредел. Всегда. Опять же коснусь, нежилые помещения приобрели в пятнадцатом году. В семнадцатом году уже, по-моему, получили градусловия. Это тогда законодатель не менял нормы и не менял правила игры.
Опять же, есть четкие законодательные нормы, которые нельзя нарушать. Да, нужно обращаться. Вот мне очень, я всегда задаю один и тот же вопрос и мэру города, и чиновникам — обращаются ли они в правоохранительные органы, чтобы остановить? Если нет полномочий, есть абсолютно законная процедура. Обратиться в правоохранительные органы, потребовать проверок, потребовать расследование. Но, мы же понимаем, что этого не происходит.
Оплаченное попустительство властей — причина неприкрытого нарушения требований закона.
Анна Полякова: Я думаю, що з правоохоронними органами у міської влади особливі стосунки.
Лілія Леонідова: Абсолютно. Как и с судебной системой.
Анна Полякова: І тому, щодо цієї ситуації, Роман, ви зауважили, що не має, так, прогалин з боку законодавства? Кого можна в даному випадку притягати до відповідальності? Саме забудовника чи ту людину, яка власне ставила свій підпис на дозвільних документах?
Роман Лях: Ні, звичайно забудовник. Тобто забудовник, якщо він получив дозволи, якби він був незаконний, то що він звертається з заявою на будівництво чи реконструкцію будь-якого приміщення, об’єкту, він несе за це відповідальність. Несе відповідальність людина, яка видає той чи інший документ.
Анна Полякова: Навіть з огляду на те, що він може пообіцяє робити там готелі, а побудує квартири.
Роман Лях: Дивіться, він не обіцяє. Він же звертається в компанії, які займаються будівництвом, які продають дані об’єкти. Так? І вони ці відомості беруть з проекту. Проект готує забудовник і надає в ГАСК. ГАСК його затверджує і на підставі того видає дозвіл. Тобто по проекту ми бачимо, наскільки мені відомо, по цьому проекту планування передбачає, що це буде продаж саме квартир, а не готелю. По такому проекту ГАСК не повинен був видавати дозвіл на початок будівництва. А він видає.
Анна Полякова: Знаєте, в нас зараз ДАБІ активно жаліється, що не вистачає повноважень.
Роман Лях: Дивіться, там треба розрізняти. ГАСК місцевого самоврядування, дійсно їм Постановою Кабінету Міністрів України від березня місяця, вони зараз в такому підвишеному стані. Їх реорганізація получається відбувалася не до кінця. Їх якби мали розпустити, але нових не створили. І нову перевірку інспекції також не надали. Тобто, їхні повноваження зараз підвисли. І вони посилаються, от всі відповіді на різні об’єкти, які ми звертаємося, щоб там ГАСК вийшов з перевіркою, вони відписують просто — що відповідно до Постанови такої-то ми не маємо повноважень, ми не маємо права зробити будь-яку перевірку.
Анна Полякова: Так, але будівництво цього об’єкту, воно розпочалося ще до цього.
Роман Лях: Звичайно. Всі, більшість проблемних в нас будівництв по Одесі, вони почались в 2016, 2017, 2018 і навіть в 2020-му році, видавалися дозволи.
Анна Полякова: Ви знаєте, з такою швидкістю, мовляв вони знали про те, що зараз будуть певні реформи оцієї галузі, і потрібно було якомога швидше ось всі дозволи видати, а будувати вже почнуть, тоді коли почнуть. Дійсно цей момент, що притягати потрібно до відповідальністю ту людину, яка візувала ці документи. На Вашу думку, наскільки це реально? Куди звертатись людям? Тому що в нас зараз громадські діячі, вони б’ються просто об закриті двері, тому що виходу якогось немає. Тому що забудовники не виконують рішення судів навіть. Годі вже і казати про те, як можна законним все ж таки чином якось вплинути на цю ситуацію. Окрім того, що нам потрібно піти на вибори, і мабуть все-таки змінити місцеву владу.
Уголовная ответственность за подделку документов, коррупцию, превышение полномочий, чиновников не смущает.
Андрій Степаненко: Ну, да. Это само собой. Но вообще для «посадових осіб» есть несколько статей, очень характерных статей Уголовного кодекса. Превышение должностных полномочий – это, если перестарался. Если плохо старался – «службова недбалість». А если старался за деньги — получение неправомерной выгоды, и так далее. Каждая эта статья имеет целый ряд пунктов, целый след большой, как это произошло, была ли корысть. Ну, у нас корысть есть всегда, поэтому такое… Организованная группа или неорганизованная, по предварительному сговору, не по предварительному, с умыслом, без умысла. То есть, есть огромное количество инструментария, который позволяет квалифицировать правильным образом действие или бездействие того или иного чиновника.
Анна Полякова: Ви знаєте, в нас вже ОПГ, здається, є в Міській Раді, з огляду на ті обшуки, які були на минулому тижні.
Андрій Степаненко: Вполне возможно. На самом деле мы должны понимать, что это ОПГ существует с незапамятных времен. Люди меняются, а сама структура ОПГ остаётся. Потому что, люди, которые приходят новые, они не могут работать в недружественной среде. То есть, они хотят или не хотят, они интегрируются в эту структуру.
Анна Полякова: Комунікації.
Андрій Степаненко: Да, да, совершенно верно. И если говорить о том, что чиновник, например, не выдаёт разрешение, которое должен выдать, тут мы можем говорить о халатности. Если он выдаёт разрешение, которое не должен был выдать — превышение должностных полномочий. И, поскольку это всё, мы понимаем, происходит за деньги (Это золотая жила. Естественно, тут не может быть ничего бесплатно, и по закону, и по правилам), то тут ещё вопросы коррупции, неправомерной выгоды и тому подобное. Здесь поле для работы НАБУ, ДБР и СБУ просто громадное.
Анна Полякова: Тим не менше скільки часу знадобиться, аби це доводити, довести? Тому що очевидні речі, так, ми вже згадали про ці 40 метрів до моря. Ну, невже ніхто цього не бачить?
Андрій Степаненко: Все это видять, но, как я уже сказал, это работает. То есть, единственный кто против — это народ. Единственный, кто против.
Анна Полякова: Єдиний, але за логікою мав би рішуче мати власне вплив на цю ситуацію саме народ.
Андрій Степаненко: Вы знаете…
Анна Полякова: Я підкреслюю, мав би.
В Украине статус активиста и волонтёра начал монетизироваться.
Андрій Степаненко: Да, да, я вас понимаю. И я с большим сожалением вынужден констатировать, что вот ситуация после Майдана… Вот я очень гордился – Майдан, там народ показал, что у нас есть права и тому подобное. Но, после Майдана произошло, к сожалению, нечто очень характерное для Украины. Статус активиста начал монетизироваться. Статус волонтера начал монетизироваться.
То есть, те люди, в которых пропала потребность общества после революционных действий, решили продолжать эту деятельность, но уже за деньги. То есть, вот они приходят в казино, мы вас раскрыли. Вот деньги – ну, мы вас не раскрыли. Приходят в аптеку, вы кодтерпином торгуете, мы вас раскрыли. Вот деньги – нет, мы вас не раскрыли. Приходят, стройку заблокировали, мы вас раскрыли. Вот деньги -мы вас не раскрыли. И очень горько мне, на самом деле, от этого, потому что народ — это последнее, на что можно было надяться. И если деятельная ниша этого народа тоже оказалась в одной плоскости с коррупционерами, тогда всё.
Лілія Леонідова: Ну, не всё. На самом деле у меня есть масса примеров, когда…
Анна Полякова: Ліля вирішила додати трішки оптимізму. Я ось бачу зараз цю рекламу, знов-таки цього Пространства на Маячному. Знаєте, те, що там написано, як все буде гарно, добре. Ну, тут, я не знаю, казати про якусь совість забудовника. Ну, як можна з огляду на те, що є дозвіл так від влади. Тому тут питання дійсно більше вже до тих людей, які ці документи надають, надають з самого початку дозволи. Ну, як так?
Лілія Леонідова: Я все-таки закончу свою мысль, что нет, не всё. У меня есть масса примеров. Вот буквально недавно у меня на округе собралось порядка 100 человек людей, это жители Приморского района, не политизированные. Некоторые из них даже не знают, ну, знают, кто мэр, а кто там депутаты или чиновники, или фамилию там.
Анна Полякова: Крім мера, інколи навіть ліпше і не знати.
Лілія Леонідова: И не знают. То есть, они абсолютно не заангажированные. И вот они выдали свои требования по определённому вопросу, что там не застройка. Там переоборудование нежилого помещения в их доме. И, собственно, выдвинули достаточно жестко, и мы выиграли эту войну. То есть, вот если мы говорим о том, что да, дискредитировано порой, не полностью, но дискредитировано там активное общество, то, о чём вы говорите. Но, вот это – очень сильная сила, это когда люди активизируются, собираются вместе и идут. И им неважно там, кто у них депутат на округе, кто у них там управление, руководитель архитектуры и так далее.
В Одессе граждане готовы сопротивляться незаконной застройке.
Против этой волны, ну, я не знаю, что может справиться. Но, у нас, да, у нас есть проблема. Что вот если это моё – мы пойдём. Если это чуть-чуть дальше на 3 квадратных метра или там километр — это уже не моё. Это там вот пусть решают. И вот до тех пор, пока мы – одесситы – будем воспринимать это – чужое, а это – моё, наверное, не пройдёт этого переломного периода.
Потому что, я уже вижу, перекрывают дорогу по поводу незаконных строек, вот Варда плюс, да, на выходных. Здорово! Я вижу там сегодня перекрывали, забирают аэропорт под территорию гаражного кооператива. Там нужно разбираться, чья земля, собственность, не собственность. Но люди восстали против беспредела. Вы придите и проведите переговоры, соберите собрание, объясните людям, что их ждет. У нас как привыкли? Я пришел, я — чиновник, я – небожитель. Вот я сказал, значит так будет. А вы там где-то там, это не наша реальность.
Анна Полякова: Щодо перекриттів. Ви знаєте, я сьогодні також стикнулась з думкою щодо цього перекриття біля аеропорту. Коли люди зазначили, водії, коли там не могли проїхати, що – добре, ви свою думку виявляєте, але ж я не можу проїхати. Мені потрібно до лікарні. Чому я маю страждати?
Лілія Леонідова: Абсолютно верно. Но, люди утратили веру в тех людей, в тех чиновников, которые будут справедливо решать их вопросы. И здесь вопрос конечно, я тоже против перекрытия дорог. Не дай Бог, я не агитирую за это. Я просто говорю про то, что сейчас происходит в последние дни. Но люди уже от безысходности, что у них по сути, у нас, Конституция Украины говорит, что у нас все права, всё принадлежит громаде. И, собственно, мы решаем, мы управляем этой страной, но при этом при всём у нас нет никаких прав.
Анна Полякова: На жаль так. Ви знаєте, зараз до нашого ефіру готова долучитися наша кореспондентка Ксенія Сітінська. Вона перебуває на 13 станції Великого Фонтану. Так, Ви знаєте, там скупчення просто цих незаконних забудов. Їх там чимало. І вони перекривають просто всякий шлях до моря. І там також були протести. Люди перекривали дороги. І до речі один з забудовників продовжує там роботи, не здивлячись навіть на рішення суду, яке заборонило це робити.
Тому ось, ви знаєте, ми тут неодноразово казали про те, що є закон, але він чомусь працює, не працює, дуже так вибірково, і не для всіх. І хотілося би щоб все ж таки ми бачили якийсь рівні для всіх права. І якось це потрібно змінювати, тому що навіть люди, яких ми сьогодні долучали до нашого ефіру, прості пересічні громадяни, одесити, казали про те, що вже не начасі, скільки ж можна, ви вже перейшли усяку межу, яку можна було б дозволити.
Одесситам не нужны бесконечные отели на песке. Им нужны пляжи.
Це було адресовано до міської влади, яка дозволяє це робити. І навіть з гаслами до того, що потрібно змінювати цю владу, яка не розуміє абсолютно потреб своїх громадян. Їм не потрібні оці численні, так би мовити, в лапках готелі на піску. Їм потрібні нормальні умови для того, аби вони могли піти на пляж. Підказують режисери, треба трошки почекати нашу Ксенію. Ось це обурення людей, яке може бути проявлено тим чи іншим чином. Де ця межа законності дійсно і все ж таки свавілля? Тому що анархія, вона також не є дозволеною з огляду на те, що виникає обурення від інших, які кажуть про те, що чому ви заважаєте мені проїхати у лікарню, тощо.
Роман Лях: Ну, дивіться. Кожен мітинг повинен бути санкціонований. Потрібно, наприклад, я знаю на деяких тоже стройках мітинги, коли організовують люди, кажуть жителі будинку, ОСББ, припустимо, кажуть, ми хочемо там через кільки днів вийти на мітинг. Юрист або там громадський діяч, він повинен подати в одеську Міську Раду повідомлення, що такої-то дати з такої-то години буде проходити мітинг. Одеська Міська Рада повинна забезпечити порядок, викликати туди правоохоронні органи.
Анна Полякова: Знаєте, цікавий момент, що знову ж таки, міська влада потрібна, має зробити. Мені підказують, що вже готова наша кореспондентка Ксенія Сітінська з 13 станції Великого фонтану. Готується, знову ж таки, будь ласка, скажіть, коли вже буде готово, аби я не перебивала наших гостей. Будь ласка.
Митинговать под Горсоветом или перекрывать дорогу?
Роман Лях: І правоохоронні органи повинні забезпечити порядок після того, як буде вказівка з Одеської Міської Ради. Для того, щоб правильно та ефективно координувати той чи інший мітинг. Часто люди буває, виявляють таке бажання перекрити дороги. Ну, їх можна зробити в такому місці, щоб, припустимо, навіть якщо стикаються люди, які їдуть на роботу, вони мали можливість повороту, розвороту. Тобто, це можна на перехресті зробити, щоб міг рух піти в іншій напрямок, щоб можна було виїхати туди людині, куда їй потрібно.
Анна Полякова: Дивіться, ось одна з цілей головних – це привернути увагу. Якщо всі будуть об’їжджати, то власне не буде резонансу.
Роман Лях: Пробка дуже велика буде. Резонанс буде в тому, що якщо люди так потримають дорогу півгодини, годину на перехресті, то пробка все одно буде. Вона буде дуже велика. Машини, транспортний потік буде їхати, там будуть їхати і держслужбовці, і люди, які працюють в правоохоронних органах, і судді, можливо.
Анна Полякова: Так може більш ефективно піти до міськради? Ви знаєте, у нас дуже часто кажуть про те.
Роман Лях: До міськради ефективності немає, тому що площа. Люди стоять на площі. Ну, мітингують. Скільки люди на жарі можут стояти? Годину, дві, три?
Анна Полякова: А може питання у кількості?
Роман Лях: Звичайно, я колись також говорив про те, що рано чи пізно це виллється в кількість. Ще як весною люди почали виходити на мітинги. Ну, одні думали там – а для чого ви це робите? Другі — одна стройка більше, одна менше, нічого страшного. Зараз тенденція, коли ти спілкуєшься з одеситами, всі кричать квалтом. Всі почали ходити на море. А реально з 10 станції до 16 — там стройка на стройці. І люди кричать, що через півроку рік неможливо буде вийти.
Анна Полякова: Це один із найулюбленіших пляжів. Вони були чистими завжди. Хоча зараз також є інформація, що в нас можливо таки епідемія кишечної палочки навіть. І можливо також пояснити той момент, що дуже багато будівництва, дуже багато готелів, які до цього причетні до речі.
Лілія Леонідова: И нет инфрастуктуры никакой.
Роман Лях: Головна система, куди це все йде. Кожен забудовник, він повинен розбудовувати інфраструктуру, там є пайові внески або інфраструктуру.
Анна Полякова: Нема вже.
Роман Лях: Вже відмінили. Ну, до того часу, 2020 року, були певні внески. Куди ці гроші йшли? Куда це фінансувалося? В нас побудовані школи, в нас побудована нова транспортна система розгалужень? У нас місто повністю в пробках стоїть, як тільки приїжджають туристи. Коли один, два дня вихідних, щоб там з інших областей з’їжджаються люди, не тільки відпочиваючі, які там на тиждень, два.
Транспортный коллапс сопровождает Одессу каждый курортный сезон.
А от коли йде об’єм, з цілої України з’їжджаються люди в Одесу, місто просто стоїть. Ви ж знаєте. Ну, і так само я вже мовчу, як в сторону Іллічовська, Затока, Таїрова. Там ніхто нічого не робить. Планувався проект в 2016, це 2017 році. Навіть був потрачено 18 мільйонів гривень на розробку цього проекту, щоб розробити об’їзну навколо Одеси, щоб зменшити проїзд на Таїрово. І проект розробили, кошти проплатили, на тому все стало.
Анна Полякова: Затор, як стояв, так і стоїть власне.
Роман Лях: І до того ж до того, що люди не виходять. Є така українська поговірка — моя хата з краю, знаєте. Оце на жаль, воно, як і в Одесі притаманно, так і в цілій Україні. Дуже жаль. І про бездіяльність правоохоронних органів та судів – всі з цим стикаються. І так правильно підмітили, що всі заінтересовані в тому, щоб ця стройка відбувалася, закривають очі на те, що це йде реконструкція. Це реконструкція нежитлових приміщень, а насправді відбувається кожний раз нове будівництво, де немає жодної несучої стіни. Це не треба бути ні спеціалістом, ні експертом, щоб це зрозуміти.
Анна Полякова: Зачиняють очі всі, окрім одеситів, які все ж таки опікуються долею нашого узбережжя. Виходить так, що міська влада, в обличчі деяких людей, про це взагалі не думає. Які інструменти все ж таки лишаються одеситам? Як вплинути на цю ситуацію? Пишіть листи. Ну, добре, пишуть. Перекривайте шляхи? Перекривають. Нічого не працює.
Митинги и блокировка незаконных строек лишь привлекают ненадолго внимание к проблеме, но не решают её.
Андрій Степаненко: Анна, я только что придумал новый способ. Сейчас расскажу. Вот смотрите, когда люди выходят с митингами, с требованиями, с плакатами – «мы против застройки!» Против кого реально они воюют? Против неодушевленного предмета. Это как боксер бьет грушу. Груше безразлично, что её бьют.
Анна Полякова: Тобто, безособово.
Андрій Степаненко: Да. Нужно персонализировать оппонента. Не нужно писать — мы против застройки. Нужно узнать, кто дал разрешение. Чиновник Иванов. И выйти с плакатами — мы против Иванова. Иванова на свалку. И не нужно говорить за что, пусть сам спросит. Вот придет 100 человек под администрацию, под Раду, ещё куда-то. Просто — мы против Иванова. Иванова уволить. В отношении Иванова возбудить уголовное дело и в СИЗО посадить. Пусть Иванов занервничает.
Анна Полякова: Ви знаєте, в нас дуже багато таких Іванових з огляду на кількість об’єктів.
Андрій Степаненко: Плакаты менять, переворачивать на другую сторону.
Анна Полякова: Ще цікавий момент, Ви знаєте, був в нас нещодавно візит Президента, де питалися, чий рівень, там відкривати майданчики тощо. Хтось зауважив, що це рівень Президента, бо він має опікуватися всім. А власне щодо чиновників Іванових, можливо все ж таки у нашому місті, в будь-якому місці саме міський очільник має відповідати за це? І його рівень власне відповідати за все, що відбувається в місті? Дуже дивно. Він звітує, що буде контролювати будівництво узбережжя, так? А з іншого боку, невже ніхто не може підказати йому, бідолазі, що в нас вже його забудували постфактум.
Андрій Степаненко: Безусловно. Просто, если ежедневно в ответ на коммунальные проблемы, дорожные проблемы, школьные проблемы, социальные, пенсионные, застройка, мы будем каждый день стоять — мы против городского головы. Ну, он привыкнет. Он просто будет воспринимать нас, как часть архитектуры, как часть пейзажа.
Анна Полякова: В нього буде імунітет.
Лілія Леонідова: Он уже привык.
Персонализация чиновника, допускающего нарушение закона — перспективный инструмент протеста.
Андрій Степаненко: Вполне возможно. Да. Поэтому собственно здесь вот та идея, которую я хотел донести. Смех смехом, но оппонент должен быть персонализирован. То есть, нужно чётко говорить, что мы против вот этого директора предприятия, которые заносит взятки там и строит. Он взрослый человек с высшим образованием и понимает, что строить нельзя.
Мы против чиновника, который дал разрешение. Ну, и там, на самом деле кроме чиновника еще целый ряд служб и структур, которые это проверяли и согласовывали. Персонализируя проблему, легче становится работать правоохранительным органам. Удорожается вся эта стройка. Потому что правоохранители скажут – извините, резонанс конкретно по Вам. Не просто по предприятию или там по участку. Конкретно по Вам – поэтому дороже. И так дальше, и так дальше.
Лілія Леонідова: А так и происходит. Вы знаете, чем больше, я уже не раз слышала такое изречение, что чем больше какое-то вот давление со стороны людей, народа тем дороже стоит, выше ценник у всех остальных. И здесь я хочу сказать, знаете, по поводу мэра города, что он привык. Если послушать аппараты, исполкомы, доклады всех по всем программам, по всем департаментам, так у нас вообще, ну, просто, я не знаю, город-мечта.
Анна Полякова: Так. Ви знаєте, дуже дивно. Виникає питання, в якому саме місті живуть ті чиновники. Підказують режисери. Наша Іванка Герасимчук готова увімкнутися до нашого ефіру. Мала бути готова знову ж таки, мабуть сьогодні проблеми із зв’язком. Тим не менш, дійсно, ось щодо цього імунітету. Я думаю, що дуже часто все ж таки підіймають питання будівництва в нашому місті. Невже не чує. Добре. Вже не бачить, ми це зрозуміли.
Лілія Леонідова: Нет. Давайте вспомним. Был такой пик, когда услышал. Услышал. Даже на сессии сказал, что займется лично. Вышел даже встретился с застройщиками, чтобы обсудить, каким образом собственно уменьшить нагрузку на склоны, на прибрежку, на пляжи, наоборот увеличить процент инвестирования в инфраструктуру. Заявил на сессии, что мы даже проголосовали за то, что обращаемся к Президенту, к Кабмину с тем, чтобы этот весь беспредел остановить.
Мэр имитирует заботу об интересах одесситов.
Даже была встреча с инициативными группами по каждой проблемой стройке. Я сама лично присутствовала на этом, где был наш мэр, где был вице-мэр по строительной части – Подгайный, где был Шайденко, все профильные управления, департаменты. И мне в тот момент показалось, что, действительно, может быть, вот переломили, да. Слишком много резонанса, слишком много обсуждения, слишком много недовольства.
И я даже вот, ну, я позитивно всегда пытаюсь найти какое-то такое светлое, светлое зерно во всём этом. Я подумала — вот оно, вот сейчас он выслушал всех. Действительно, люди говорили вот как есть, там, не лукавя, не подбирая выражений. Говорили, что, да, беспредел вот здесь, вот здесь, здесь. Думаю, вот сейчас двинется.
Анна Полякова: Говорили, балакали, сіли – заплакали.
Лілія Леонідова: Абсолютно.
Андрій Степаненко: Да. Вы знаете, у меня такое ощущение, что это как у больного организма температуру сразу не сбивают. Вот пока она там до определьного уровня поднимается, на это не обращают внимание. Только в какой-то момент, когда мэр увидел, что гнев народный выходит за пределы, тогда дал «таблеточку».
Лілія Леонідова: Да, заговорил.
Андрій Степаненко: Все. Температура, напряжение спало, можно дальше делать своё дело. Никто и не думал прекращать это никогда. Просто важно было уйти от острых состояний.
Лілія Леонідова: Я надеюсь, что мы осенью увидим результат, отношение людей к тому, что им вот знаете — дали пилюлю. Да. Но пилюля тоже не работает.
Анна Полякова: Ось ця хата с краю, про яку казав Роман, вона також відіграє чималу роль. Хто не їздить на той чи інший пляж, він навіть не знає, що там відбувається. Я знаю, що Вас потрібно відпускати. Підбиваючи підсумки, все ж таки теми щодо забудови нашого узбережжя, чи є світло в кінці тунелю? Чи воно лише майорить там десь дійсно восені, коли будуть вибори вже? Головне, щоб до цього часу ми ще встигли якийсь клаптик нашого міста врятувати.
Андрій Степаненко: Спасти можно, как я уже сказал. Правоохранительные, контролирующие государственные органы не работают. То есть, они работают, но для другой цели, для зарабатывания денег. У них получается. Поэтому на них не нужно рассчитывать. Да, нужно забрасывать прокуратуру и ДАБИ заявлениями для того, чтобы на будущее новые сотрудники, новые специалисты могли это поднять, раздувать и работать по ним.
На сегодня, намного больше зависит от общественности, намного больше зависит от её воли к перелому, от способности долго вести свою линию. Не просто выйти день-два. А контролировать, возвращаться к этому вопросу, собирать новые какие-то майданы, новые митинги и тому подобное.
Анна Полякова: Люди мають перетворітися на депутатів, які добровільно мають на депутатських засадах працювати.
Андрій Степаненко: Проводить «капиталистические суботники»! Каждую суботу поехали.
Анна Полякова: Як будуть працювати? Як годувати сім’ї?
Андрій Степаненко: Ну, к сожалению, пока мы кормим свои семьи, мы, как пчёлы. Пчелы собирают мёд, а пасечник этот мёд забирает. Поэтому, пока нам кажется, что мы кормим наши семьи, кто-то очень сытно кормит свои семьи. Вот поэтому ситуация такая.
Анна Полякова: Знаєте, після цього вислову, я думаю, про Ющенко будуть казати, що він — пасечник. А також буде власне ситуація з нашим міським очільником. І такий асоціативний ряд, так?
Местные выборы и внимание Президента к Одессе могут сыграть значительную роль в прекращении незаконной застройки пляжей.
Андрій Степаненко: Да. Поэтому я очень надеюсь на выборы. Что что-то после выборов изменится. Возможно будет какой-то интерес со стороны Президента к ситуации в Одессе, поскольку в целом к Одесскому региону он проявляет интерес. То есть, возможно где-то, как-то откликнется, что есть серьёзная проблематика с приморской застройкой.
Если его интерес какой-то возникнет, то сразу начнется веселье, связанное с работой СБУ, ДБР, НАБУ и прочих служб, которые призваны выравнивать ситуацию в правоохранительной плоскости. Поэтому, если выборы что-то изменят, если Президент этим заинтересуються, и если одесситы будут, стиснув зубы, проявлять терпение и настойчивость, тогда, конечно, победа за нами.
Анна Полякова: Дякую, за це заключне слово. У нас все ж таки більш менш позитивна вийшла розмова. Андрій Степаненко, юрист був з нами. А ми продовжуємо власне. В нас є повідомлення на Viber. Це щодо перекриттів руху. Власне так, ми казали, що є певні нарікання:
Власть сама заставляет людей перекрывать дороги, будет и не то, если люди не смогу доказать свои права в правовом поле. Будут громить, потому что иначе они не понимают. Когда в 97 году судья Петров в Илличевском суде сказал — какой закон? Смотрите на депутатов.
Анна Полякова: Дивіться на депутатів, не лише на депутатів. Знаєте, є верхівка у цих депутатів. Очільник наш міський. І чому завжди про це забувають? В нас Ліля неодноразово казала про колективну безвідповідальність таку. Але ж мала б людина якась упорядковувати все це.
Лілія Леонідова: Нет. Естественно. Вы знаете, для меня мэр города — это вот, как Президент страны. Он несёт ответственность перед нашей большой, красивой и любимой Одессой. Поэтому он, естественно, должен быть гарантом нашей безопасности.
Безопасность — это чистое море, не застроенные склоны, свободные пляжи, ну, здесь много могу сказать. То есть, безопасность проявляется не только в том, чтобы «гоп-стоп» не проявлялись. А безопасность во всём. Я не хочу стоять часами в пробках. Хочу прийти на море. Вчера я с ребенком вечером выехала на пляж. И смотрю, Боже, море грязное. Оно грязное.
Мэр города является гарантом порядка для каждого одессита.
И не потому что, да, я соглашусь, и люди у нас позволяют бросить там какую-то бутылку или оставить на пляже, но инфраструктура не позволяет. Горы мусора. И не потому что люди. Люди несут, как раз, к урне. Только урна вот такая для большого пляжа. И опять же этот мусор лежит сутками. Я могу перечислять очень многое. Это гарант наш, каждого одесита. Мэр города для нас должен быть тем человеком, которому мы зададим вопрос, он ответит и решит проблему. Не нашу даже, а городскую.
Ведь на самом деле застройка побережья, застройка пляжей, склонов, захват пляжей — это проблема не только тех людей, которые живут на Фонтане. Это проблема нас всех. То есть, у нас, по-моему, сейчас ещё Лузановку не застраивают высотками. Но, я думаю, что скоро очередь подойдёт. У меня уже есть такие, что там ходят. И тот кусочек уже присмотрели, и тот присмотрели. Я думаю, что скоро и там.
Анна Полякова: В Лузановці, там хоча б схили, вони не такі, як на «Трасі здоров’я». Ми розуміємо, що там з цієї точки зору, з безпеки, там трошки інша ситуація. І вже можливо з огляду на це є певні там плюси-мінуси. А те, що відбувається у зоні міста безпосередньо, коли в таких зонах будують.
Одесские пляжи сокращаются не только по причине застройки, но и в результате захватов.
Лілія Леонідова: Ну, смотрите, когда речь идет о застройке склонов — это не свободный пляж. Ну, давайте говорить откровенно. Даже если выделят по нашим правилам, которые вообще вне закона, 30% свободной территории для людей, которые могут прийти не на платную территорию, а на бесплатную. Ну, это не работает тоже. Как правило, это там выделяют 10% где-то либо у камня, либо у мусора, где-то, где лежать неприятно. То есть, на самом деле, застройка склонов влечет за собой несвободные пляжи, не свободный доступ к пляжам.
То есть, на сегодняшний день я уже вижу, что те немногочисленные свободные пляжи, которые остались у нас в городе. Ну, все туда едут. Всё Таирово едет, все, кто не может себе позволить пойти, купить топчан, заплатить за вход и так далее. Все едут туда. И я, опять же, недавно была в Черноморке на пляже. Он всегда был свободным. Боже, смотрю, уже там, ну, точно 50% захватили. Там поставили горку, там аттракцион, там какие-то лежаки, такие навесы Шахризады, какие-то такие палатки поставили четыре штуки. Пляж и так небольшой. Один вообще уничтожен зимой был. Помните, у нас?
Анна Полякова: І все ж таки, це іде абсолютно всупереч закону, якого в минулому році прийняли, так, щодо вільного доступу до пляжів?
Лілія Леонідова: Абсолютно. Здесь, у нас, закон не исполняли до этого. И, собственно, сейчас продолжили его не исполнять. Нет. В этом году я хочу сказать, что я не заметила. Вот уже прошло, можно сказать, полтора месяца лета. Ну, так, условно прошло. И я не заметила такого всплеска негодования со стороны людей, как было в прошлом году. Когда приходили на пляжи, и были, помните, такие резонансные прямо ситуации, когда людей выгоняли, выкидывали их подстилки, не давали беременной женщине даже присутствовать на пляже бесплатно и так далее.
В этом году я видела буквально несколько таких описаний в сети. Возможно, люди уже смирились и с этим, во что мне не хочется верить. Но, может быть где-то изменилась ситуация, всё-таки вот была создана новая комиссия, у нас новое переподчинение КП «Побережье». Возможно, с этим связаны какие-то там изменения в плане того, что не нужно людей провоцировать, выгонять и так далее. Но, это не означает, что у нас стало больше свободных пляжей.
В Одессе необходимо обеспечить достаточное количество платных и бесплатных пляжей.
Это не означает вообще-то то, о чём говорил мэр 3 года назад. Что необходимо сделать муниципальные пляжи, достойные наших одесситов. Где человек может прийти, получить у городских структур там топчан. То есть, пользоваться той же инфраструктурой. Я ни в коем случае не выступаю против платных пляжей. Я знаю, что часть наших одесситов любит и может себе позволить эту услугу. И, дай Бог. Опять же это пополнение в бюджет. И они не условные. Мы знаем, что за прошлый год, это сколько? 10 миллионов?
Анна Полякова: Дванадцять, так.
Лілія Леонідова: 10-12 миллионов — это копейки по сравнению с тем, на золотой земле.
Анна Полякова: Річ в том, що в цьому році 56 пляжів є в оренді. Тобто, залишається абсолютний мізер, 88 взагалі, так. 56 в оренді. Це абсолютний мізер для громадян, які хочуть вільно просто прийти на пляж. І, до речі, ще певна кількість пляжів буде заблокована з огляду на ці будівництва. Давайте розуміти також, що мине час, і ось ця реклама, де кажуть про те, що ви станете власником пляжу, так би мовити, тому що будинок це передбачає. Станеться так, що ви не зможете пройти просто дійсно до моря. І це вже будуть наші реалії, коли потрібно буде або купувати вже там, вибачте, квартиру або їхати десь за місто, за 200, за 300 км від свого рідного міста, аби дістатися моря. Чи не є це абсурдом?
Лілія Леонідова: Абсурд полный. Более того, знаете, вот если наш мэр говорит о том, что он борется с незаконной застройкой. И «попередники» продали с аукциона эту землю. И он никоим образом…
Анна Полякова: Ця історія про «попередників».
Лілія Леонідова: Да, притча во языцах. Мы не можем никоим образом повлиять на эту ситуацию. Вот у нас еженедельно проходят, так называемые, аппаратные совещания. Но сейчас это переименовали, чтобы меньше депутатов ненужных ходило — в оперативный штаб Сovid. Неважно.
Анна Полякова: Але обговорюють там всі питання.
Мэр Одессы обладает достаточными возможностями для пресечения незаконной застройки.
Лілія Леонідова: Да, я уже, я каждый раз онлайн в любом случае смотрю. Обычно присутствовала физически, но теперь понимаю, что уже можно, потому что вижу, что многие ходят. Но, тем не менее, почему не сказать — дорогие одесситы, я призываю вас в силу того, что у меня нет рычагов на уровне законодательном, каких-то влияний на застройщика, я вас призываю не вкладывать сюда деньги. Это незаконно, это мошенничество, это подлог документов. Вот я фантазирую, но мне кажется, что это идеальный мэр бы был.
Анна Полякова: Від нашого міського голови, коли були розмови щодо Аркадії, забудови, він казав – ну, власне, що ж ви хотіли, ви ж самі купували. Бачили очі, що руки брали.
Лілія Леонідова: Ещё раз повторюсь, мэр — это гарант наш. Наш, одесситов.
Анна Полякова: Ліля, наш – не гарант.
Лілія Леонідова: Я согласна, но, я имею в виду, что я идеализирую. Я верю, что так рано или поздно будет. И придёт тот человек, который будет не называть себя одеситом, а позиционировать, что для него Одесса и одессит.
Анна Полякова: Так, Романе, ось дивіться, закидів чимало саме щодо міського голови. Наскільки це є зрозумілим та вірним, на вашу думку. Що саме до цієї постаті власне зараз позиваються, тому що це обличчя нашого міста, так би мовити. Як він себе назвав – хозяйственник. Але виходить, що не хозяйственник, тому що він не бачить, що у нього під носом відбувається, чи не хоче бачити.
Одесса страдает от некомпетентности и коррумпированности чиновников и местных депутатов.
Роман Лях: Ну, звичайно, що він бачить. І він також несе персональну відповідальність. Хоча тут потрібно розділяти. Кожне будівництво в нас починається з видачі містобудівних умов, які починаються з рекреаційної зони тієї чи іншої земельної ділянки. Як в нас часто відбувається, більшість з рекраційних зон після того, як укладається договір оренди з тою чи іншою компанією чи фізичною особою, чи товариством, в майбутньому відбувається голосування зміни цільового призначення земельної ділянки, за яке голосують саме депутати, в тому числі.
І так, як у нас в ефірі затронулася тема виборів, проблема знов-таки і одеситів, і в Україні. Що вони, на жаль, на виборах голосують не за тих депутатів, які є професіоналами своєї справи, є спеціалістами в кожній конкретній галузі. Бо якщо людина є спеціалістом в одній галузі, вона завжди зможе оцінити ситуацію і в тій галузі, в якій вона не є спеціалістом. Но, там наприклад, приде з кадастру начальник чи замначальника на сесію і пояснить, що тут є рекреаційна зона, тут такі обмеження. Не потрібно голосувати або потрібно голосувати. І знову тут, в тому числі, не те що на захист голови, но, скажу, що голосують все-таки депутати. Рішення приймається колективно.
Лілія Леонідова: Я вам открою большой секрет, депутатам провласной партии выдают такие бумажечки, где каждый пункт проекта решения, и стоит, как, что он должен нажать, какую кнопочку.
Анна Полякова: Інсайт від Лілі.
Лілія Леонідова: Это не инсайт. По-моему, года два назад кто-то опубликовал эти темники, ещё их назвали. Поэтому здесь ничего не происходит без согласия вверху.
Роман Лях: Звичайно, якщо б кожний депутати взяв на себе відповідальність не голосувати, рішення не змогли б прийняти. Правильно?
Лілія Леонідова: Однозначно.
Роман Лях: У нас на жаль всі рішення прийняті.
Лілія Леонідова: Большинство.
Судьба одесских пляжей напрямую зависит от активности правоохранительных и следственных органов (СБУ, НАБУ, ДБР).
Роман Лях: Всі прийняті. Вся рекраційна зона міняється. Зразу ж цільове призначення тої чи іншої земельної ділянки стає таким, яке потрібно під ту чи іншу конкретну стройку. І у майбутньому вже розробляється під ці містобудівні умови проект, експертизи. І надаються в ГАСК, який вже видає дозвіл чи не видає. Ну, тобто не потрібно розголужувати оці два поняття. І також користатися ефіром, щоб люди голосували все-таки на виборах, не так, як… Оцінювати нашу владу теперішню важко. Ну, все-таки потрібно обирати професіоналів своєї справи. Є, як мінус великий тих людей, які вже при політиці не 5, а 10-15 років в тому, що вони знають більше, чим потрібно знати. А плюс…
Анна Полякова: А плюс, знають як обходите, те, що потрібно.
Роман Лях: Треба обирати тих людей, які є спеціалістами в своїй сфері, щоб вони хоча б знали, за що вони голосують. І можливо у майбутньому понесли відповідальність. Як правильно було Андрієм зазначено, рано чи пізно НАБУ, ДБР все-таки заінтересуються такими справами. І вже навіть заінтересувалися. На минулих вихідних в п’ятницю вже відбувалося дуже багато різних обшуків, зв’язаних з застройками на Французькому бульварі. Я думаю, що ви це також обговорювали до мене.
Анна Полякова: Тим не менш, ось Андрій запропонував персоналізувати так цей момент і піти із табличками, але із конкретними іменами. Ви зауважили, що тут потрібно розмежувати дійсно мера та депутатів. Ну, у нас не так багато депутатів, яку у Верховній Раді. 60, 6 десятків, так? Тим не менше, можна казати, що кожна ця людина несе в тому чи іншому обсязі відповідальність з огляду на те, як вона голосувала.
Роман Лях: Звичайно, звичайно можна. Як, наприклад, відбувається обрушення будинків на інший день. В майбутньому ці рушення будуть відбуватися в тих рекраційний зонах, де зараз будуються будинки. І все одно, кримінальна відповідальність, коли загинуть люди, вона не має строків давності. І строки давності, будуть піднімати кожне рішення, яке проголосовано.
Анна Полякова: Дай Боже, аби ці люди були в Одесі, знаєте, до цього часу.
Роман Лях: Звичайно, звичайно.
Анна Полякова: А не жили на дивіденди від тих коштів, які зараз вони собі привласнюють.
Проблемы одесских пляжей должны решаться совместными услилиями одесситов, депутатов и правоохранительных органов.
Роман Лях: Так, но ще потрібно розмежовувати і навіть це ж по суті продовження слов Андрія, що депутатів, які голосують та голову, потрібно також індивідуально, щоб на них подавали заяви, в тому числі. І тут все-таки більше, як говорив Андрій, мав на увазі напевно правоохоронні органи та державних службовців. Коли ти звертаєшся в правоохоронні органи, до прокуратури із заявою про незаконну видачу дозвілу, потрібно зареєструвати справи на начальника, який видав ці чи інші містобудівні умови, або той чи інший дозвіл, тоді звичайно піднімати резонанс перед прокуратурою. І ця справа буде більш швидко просуватись.
Я думаю, не кожен хоче, щоб на нього були зареєстровані там не одна, два кримінальних провадження, а 100, 200, розумієте. Десь все-такі знайдеться слідчий, суддя, які винесуть, які закінчать досудове розслідування, суддя винесе вирок по тому чи іншому дозволу, який був отриманий.
Анна Полякова: Знаєте, Романе, мабуть червоніють сьогодні вуха у нашого міського очільника. Але я згадаю все ж таки про нього. Скільки справ щодо нього порушено. І його це якось, ну, так, не вимушує якось себе інше, по-іншому поводити. Мені здається, що він вже їх колекціонує. Це його досягнення. Мабуть, скоро медаль отримає за найбільшу кількість справ, щодо міського голови.
Лілія Леонідова: Кстати, сегодня вышел рейтинг, Обозреватель, который опубликовал.
Анна Полякова: Саме так. І саме наш міський очільник там фігурує, до речі.
Лілія Леонідова: На втором месте.
Анна Полякова: Так, на другому місці. І це також про щось свідчить. Ви знаєте, це вже всеукраїнський рейтинг. Це не одеській, тому що є іноді закіди від команди Труханова, що це все наврочили, все наговорили. Ні, панове, вже є всеукраїнський рейтинг, який також підбиває такі підсумки. І мабуть всім українцям стає зрозумілим, що щось з Одесою не так. Не так, як хотілось би. І не так безпечно в нашому місті, як хотілось би.
Дякую за те, що були з нами. Я дуже сподіваюся, що все ж таки почне ситуація якось змінюватися. Але ми знаємо, що просто так сподіватися на щось не доводиться, тому, ви знаєте, хочеться в котре нагадати, що ми маємо можливість докорінним чином щось змінити вже цієї осені. Будь ласка, йдіть на вибори. Розумійте, за кого ви голосуєте, робіть висновки з того, що вже відбулося в нашому місті і що потрібно зробити аби все ж таки вберегти те, що залишилося, і розпочати якийсь розвиток нашого міста.
І давайте підбивати проміжковий наш інтерактив. І результати власне, хто винен у незаконній забудові одеського узбережжя. Місцева влада, бо дозволяє — вважають 69 відсотків. Відповідно 31% вважає, що забудовники. Ну, такі прогнозовані власне результати. А я знаю, що вже зараз моя колега Олександра Дементьева готова розпочати новини. Олександра, тобі слово. Як ти вважаєш, все ж таки, чи вдасться найближчим чином щось змінити із забудовою узбережжя? Чи стикалася ти особисто з тим, що не могла, наприклад, дістатися до якогось пляжу?
Ну, я дякую тобі, Анно, я сподіваюся, що все ж таки щось вирішиться, уповаю на вибори, і на те, що після виборів завжди щось міняється. І хотілося, щоб на краще. Як воно буде насправді, то подивимось.