Битва за спадщину: в Одесі дві сестри судяться за дім. Рейдерство, психічні розлади і викрадена дитина
Дві жінки намагаються відсудити одна в одної майно, залишене батьками у спадщину. Хто виграє — підозрювана у психічних розладах чи викрадачка ключів і дітей?
Ведуча: Вітаю. З вами ток-шоу «Крик душі». Мене звати Світлана Пензова. Тема цього випуску: «Цінні квадратні метри в Одесі. Битва за спадщину». До нашої студії завітали такі гості: одеситка Тетяна Рибалко, адвокат Тетяни Оксана Баранова, приватний нотаріус Микола Журавель, адвокат Святослав Чумаченко, юрист Андрій Степаненко, а також Олена Іонова, авторка проекту «Крик душі». Вітаю. Добрий вечір. Отже, цінна спадщина. Три роки точаться суди за будинок в Одесі. До нас звернулася одеситка Катерина Логвінова. На початку дивимося сюжет.
Услуги адвокатов по наследству.
Незаконний претендент на спадщину звернувся до групи рейдерів, щоб побити «конкурентку»?
Катерина Логвінова: В 2017 году у меня умерла мама. У нас осталось наследственное имущество. В данный момент после смерти матери объявился муж матери, который не имеет никакого отношения к моей сестре и к нашему жилью, так как всё было поделено при разводе. 14 лет человек не объявлялся. После смерти матери через 2,5 месяца он объявился, узнал, что матери не стало. С группой людей, которые в городе занимаются рейдерством, захватил дом, где прописана я и мой малолетний ребёнок. Не впускают нас в дом. Избили меня. Есть документы медицинской экспертизы.
Автор сюжету: Приблизно три роки тривають суди. На одне із засідань нас запросила Катерина. Зведені сестри після смерті матері стали запеклими ворогами, адже справа стосується майна на мільйони гривень. Зі слів Катерини, її сестра по матері Тетяна не мала права на спадщину.
Катерина Логвінова: Мама на мою больную сестру не могла оставить завещание, так как она больной человек, находящийся на диспансерном учёте с психическими расстройствами. Моя мама была при жизни адвокатом, судьёй. Она бы на больного ребёнка всё имущество не могла оставить.
Тетяна Рибалко: По завещанию получается, что весь дом должен принадлежать мне. Но уже 3 года я не могу получить своё наследство, потому что у меня есть родственница — дочь матери от первого брака, которая к этому имуществу вообще не имеет никакого отношения, но очень хочет денег. Она любыми путями законными и нет пытается добиться того, чтобы отнять то, что должно принадлежать мне.
Потенційна постраждала відмовилась приходити на ток-шоу, хоча сама його ініціювала
Ведуча: Цікаво, що сторона, яка називає себе постраждалою — Катерина Логвінова — на початку погодилася взяти участь у ток-шоу, але напередодні в кінці кінців відмовилася, хоча саме вона звернулася до редакції «Крику душі». Олено, я на початку дам тобі слово, тому що ти першою розмовляла з Катериною. Вона зателефонувала і повідомила про проблему. І саме вона попросила допомоги, так?
Олена Іонова: Да. Прозвучало так, что «нас выгнали с ребёнком, с мужем на улицу незаконно, аферисты, мошенники. Помогите. Группа людей, захват». Какой-то ужас прозвучал. Мы не имеем права отказывать. Мы должны разобраться в ситуациях. Поэтому, собственно, мы приехали через несколько дней на судебное заседание, чтобы услышать. Получилось так, что мы разговаривали с Катериной. А потом, по правилам, нам нужно услышать вторую сторону. Мы начали общаться с адвокатом. Катерине это очень сильно не понравилось. Она говорит: подождите, я же вас вызвала, значит, говорите со мной.
Ведуча: Інших не треба слухати.
Олена Іонова: Да. У нас там произошёл небольшой конфликт. Вы, в принципе, свидетель.
Ведуча: Її позицію ми суттєво почули у сюжеті. Тетяно, будь ласка, ваша точка зору, ваше бачення ситуації, що склалася.
Тетяна Рибалко: Человек хочет денег, не хочет работать, зарабатывать деньги честным путём. Она всю жизнь занималась тем, что обманывала людей, тем самым добывая деньги. Теперь нацелилась на моё наследство. Вот и вся ситуация.
Ведуча: А ви зараз не побоюєтеся такої справи, як наклеп, якщо у вас немає доказів, що вона обманювала? Ви зараз в ефірі говорите.
Тетяна Рибалко: Докази є.
Ведуча: Є? Які є докази?
Тетяна Рибалко: Я не знаю, могу ли я разглашать некоторые вещи, которые фигурируют в рамках уголовного дела, которое сейчас идёт.
Оксана Баранова: Можно мне?
Ведуча: Так. Будь ласка, Оксано.
Позивачка Логвінова вимагає визнання своєї сестри недієздатною в суді
Оксана Баранова: На сьогодні відкрито кримінальне провадження відносно Логвінової за статтею 358 частина 3. Але в рамках судового розслідування, яке ще не розпочато, я не дуже хотіла б розголошувати, у чому суть. Коротко скажу.
Громадянка Логвінова Катерина Ігорівна звернулася до психоневрологічного диспансеру два рази. Одна справа відкрита про визнання заповіту недійсним, на якій був присутній ваш канал. А друга справа — це призначення досудового розслідування за позовом Логвінової Катерини Юріївни про визнання Рибалко Тетяни Євгенівни недієздатною особою та призначення опіки і піклування. Суд ухвалив призначити Рибалко Тетяні Євгенівні судово-психіатричну експертизу. На цю ухвалу мною була подана скарга до апеляційного суду. Вона ще не розглядається. Коли ми ознайомилися з матеріалами справи, ми у цій справі виявили дві довідки, які були надані психоневрологічним диспансером, дата 09.03. Ми можемо надати її каналу.
Ведуча: 9 березня 2021 року.
Оксана Баранова: Так, цього року. Та 16.04. Як нам відомо, ви це можете запитати у Рибалко Тетяни Євгенівни, вона в психоневрологічному диспансері не з’являлась. Мною було надано запит. І ми особисто спілкувалися з доктором, яка підтвердила і може надати інформацію, що Рибалко там не було. На мій запит я отримала відповідь, що згідно до заяви нібито самій Рибалко й була видана довідка. Може тут є юристи, спеціалісти. Я вважаю, що коли особа звертається до психоневрологічного диспансеру, якось має бути встановлена ця особа. Тому що завтра будь-яка людина може стати недієздатною.
Адвокаты по принудительному применению мер медицинского характера.
Ведуча: Підтверджена особистість, що це саме вона є, і що саме вона прийшла до лікарні.
Кому була видана довідка про стан здоров’я пацієнтки, якщо вона не приходила у психоневрологічний диспансер?
Оксана Баранова: Сьогодні ще одну відповідь я отримала на запит. Я ставлю психоневрологічному диспансеру багато запитань. Але мені відповідають, що зверталася Рибалко. На підставі закону. Я можу надати довідку, що зверталася Рибалко за заявою, їй було надано ці довідки. Це не є логічним. Якщо ми маємо справу про визнання Рибалко Тетяни Євгенівни недієздатною, то сама Рибалко проти себе несе докази. Тобто вона йде до диспансеру, отримує довідку, надає її суду.
Тетяна Рибалко: Не суду, а громадянці Логвіновій.
Ведуча: Тобто ваша сестра Катерина пішла до медичного закладу, психдиспансеру, сказала, що вона є не Катериною, а Тетяною, і там їй видали довідку про її недієздатність?
Оксана Баранова: І ми можемо надати довідку. Вона звернулась туди, доктор попросив її написати заяву. Заява була написана, керівнику закладу Одеський психоневрологічний диспансер від Рибалко Тетяни Євгенівни: «Прошу надати довідку про стан мого здоров’я». Є в нас копія. Ось ця довідка. Видана громадянці Рибалко, провулок Трудовий. «На ваш письмовий запит повідомляється, що ви перебуваєте під наглядом лікаря-психіатра. Тут трішки нерозбірливо. Діагноз: органічний розлад особистості, щось таке. Ця довідка у нас від 09 або 03, або 04, тут чітко виправлена дата. Будуть докази додані.
Друга довідка — вона звертається повторно. Сьогодні диспансер мені надав відповідь. «Вдруге на ваш адвокатський запит від 20.05.21 повідомляємо, що оригінал амбулаторної картки громадянки Рибалко Тетяни Євгенівни 05.01.95-го року народження 05.03.21 року направлений на виконання ухвали від 17.02.2021 року, справа 94738819/20, до Київського районного суду міста Одеси, в якій містяться відомості станом до 05.03.2021 року. В психіатричному диспансері УМР знаходиться дублікат амбулаторної картки Рибалко, записи у якому було подовжено з 09.03.2021 року у зв’язку з її усвідомленим письмовим зверненням. Відповідь громадянці Рибалко надана на руки відповідно до закону України «Про психіатричну допомогу» стаття 6».
«В матеріалах амбулаторної карти міститься запис від 16.04.21 року про те, що Рибалко виписаний дублікат довідки про стан здоров’я у зв’язку з втратою попереднього. Стосовно будь-якої іншої інформації відносно Рибалко можна ознайомитися у психоневрологічному диспансері». Отримавши, витребувавши у них цю заяву, ми вимушені були звернутися до поліції, тому що Рибалко не була у психоневрологічному диспансері.
Ведуча: Справжня Тетяна Рибалко.
Оксана Баранова: Так. Ніяких довідок вона не вимагала. Ми звернулися до поліції. Витяг з ЄРДР.
Ведуча: І що вам говорять правоохоронці?
Оксана Баранова: Спасибі правоохоронцям. Вони прийняли заяву, внесли відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за статтею 358 частиною 3.
Служебный подлог — услуги адвокатов по служебным преступлениям.
Ведуча: А суть статті? Як вона називається?
Оксана Баранова: Це підробка документів і їх використання. Ось цей витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Лікар не перевірив особу людини, яка звернулася за довідкою, і тепер може нести відповідальність
Ведуча: Одразу хочеться почути інших юристів, правників. В медичний заклад звертається особа, і лікар її не перевіряє. Хоча згадується, коли ми звертаємося до медичних закладів, таке буває, що лікар не вимагає і не зіставляє світлини в паспорті. Давайте коментувати. Святославе, вам слово.
Святослав Чумаченко: Если человек обращается за психиатрической помощью, это достаточно серьёзное обращение. И врач должен знать, кто именно к нему обращается. Безусловно, должен установить личность. Тем более, если через канцелярию подавалось заявление. Безусловно, должны были проверить.
Ведуча: Яким чином встановити особистість?
Святослав Чумаченко: Как минимум посмотреть паспорт и сравнить фотографию с человеком, который пришёл. Потому что справка может использоваться в других делах, как в данном случае. Безусловно, должны сравнить. Если действительно другой человек притворялся, использовал, например, другой паспорт или паспорт Татьяны и таким образом подделал заявление, безусловно, должна быть проведена экспертиза в рамках уголовного дела. И эксперт, проведя экспертизу почерка, должен постановить, действительно ли Татьяна подписывала это заявление или кто-то другой. Возможно, её сестра, возможно, другое лицо.
Если есть состав преступления в данном деле, должны огласить подозрение виновному лицу, установить это лицо.
Ведуча: А цікаво, яка відповідальність лікаря в цьому випадку, якщо буде доведено, що дійсно мала місце підробка документів, але не була проведена перевірка належним чином?
Святослав Чумаченко: Если речь идёт о том, что есть соответствующая история болезни, не только заявление было подделано, но и медицинская документация, то врач несёт соответствующую ответственность согласно Уголовному кодексу. Немножко по другой статье. Здесь очень серьёзное нарушение.
До статті про підробку документів може бути долучена стаття про порушення недоторканності приватного життя
Ведуча: Андрію.
Андрій Степаненко: Что касается врача, он вполне мог действовать под влиянием обмана. Достаточно несложно, я думаю, рассказать свою слёзную историю, что попросила сестра написать, мол, всё плохо, у нас трагедия случилось, мама умерла и тому подобное. Это один момент.
Но тут возникает ещё одна уголовная статья — нарушение неприкосновенности частной жизни. Поскольку человек, получая эту справку, производит сбор персональной информации. Информация о состоянии здоровья относится к персональной информации, которая охраняется законом. И здесь на самом деле 2 статьи. Помимо подделки документов, тут ещё и сбор персональной информации. Поэтому, если действительно человек допустил такие действия, вы можете это использовать как инструментарий и просить следственные органы применить дополнительную квалификацию.
Логвінова звинувачує сестру у рейдерстві
Ведуча: Так, розуміємо, навколо чого все крутиться. Мова йде про будинок. Адреса провулок Трудовий. Це Київський район. Досить непогане місце, скажімо так. І я одразу попрошу показати відео, напис на паркані. Я процитую те, що там написано. «Рейдеры. Аферисты. Убийцы. Убили. Дом. Деда». Бачимо цей будинок і ось той паркан зараз буде. Так, бачимо. Тетяно, вам слово. Розкажіть, будь ласка, історію цього будинку, і що це за напис, хто рейдери? Ваша версія.
Тетяна Рибалко: Рейдеры — это мы. Я, кстати, собственник части этого дома даже не по завещанию, а по дарственной. Такой вот я рейдер.
Оксана Баранова: З 2002 року.
Тетяна Рибалко:. Этот дом купили мои родители. Мои родители, подчёркиваю.
Ведуча: Ви з Катериною рідні тільки по матері, правильно? У вас різні батьки.
Тетяна Рибалко: Да. Всё имущество, которое мне завещано, так или иначе было куплено на средства моего отца. То есть к гражданке Логвиновой-Гордеевой оно никакого отношения вообще не имеет. Когда разводились мои родители, они договорились, что отец всё оставляет матери, но для меня, так как я остаюсь с матерью. Пока мне нет 18 лет, мать этим занимается. А потом я могу на себя всё переоформить и пользоваться.
Олена Іонова: Скажите, пожалуйста, а при каких обстоятельствах умерла мама?
Тетяна Рибалко: Несчастный случай.
Олена Іонова: А в каком возрасте?
Тетяна Рибалко: Ой, Господи. Столько лет прошло. Лет 55 ей было, кажется.
Олена Іонова: Вы говорили, что она в доме отравилась газом.
Тетяна Рибалко: Да.
Олена Іонова: То есть это точно был несчастный случай.
Оксана Баранова: Я дам документальное подтверждение.
Ведуча: В цьому будинку?
Тетяна Рибалко: Да.
Олена Іонова: В этом доме, но она не одна была, да?
Тетяна Рибалко: Да. С гражданским мужем.
Ведуча: Вони обидва отруїлися?
Олена Іонова: Так. Вони обидва отруїлися. На той момент дідусь вже помер?
Оксана Баранова: Ні, дідусь був живий.
Дім був придбаний батьком Тетяни Рибалко. Чи може Логвінова на нього претендувати?
Ведуча: Трохи заплуталася. Давайте з самому початку. Ви молодша чи старша сестра? Тобто було у вашої матері 2 шлюби, правильно? Перший — це з батьком Катерини, другий — з вашим батьком?
Тетяна Рибалко: Брак с отцом Логвиновой продлился около года. Как говорится, это было давно и неправда.
Ведуча: А цей будинок як з’явився?
Тетяна Рибалко: Его купили на деньги моего отца, когда продали квартиру, которая была его служебная, потом он ее выкупил. Её продали, и купили этот дом.
Ведуча: Купили, коли були у шлюбі з вашою матір’ю?
Тетяна Рибалко: Так.
Ведуча: Питання до нотаріуса. Чи має якийсь стосунок Катерина до цієї спадщини, якщо батько не її? Мова йде про іншого чоловіка і про шлюб, до якого вона не має стосунку.
Микола Журавель: Перше, з чого я хочу почати, це те, що питання спадкування і особливо питання розгляду суперечок зі спадкуванням знаходяться на межі права і моралі. Оскільки навіть коли нотаріусів залучають в якості третіх осіб у судові засідання з приводу цих спорів, то мені особисто неодноразово доводилося чути, коли сторони просять, щоб саме з’явився нотаріус як третя особа і дав там певні свідчення.
Доводиться чути від суддів про те, що вони крім здійснення правосуддя ще намагаються з певних моральних принципів вмовити сторони, пропонують, щоб або сплатити певну частину, або поділитися частиною спадкового майна зі споживачами. Тому це доволі таки цікаве співвідношення права й моралі. Як нас вчили в інститутах або на юридичних факультетах, кожен закон має бути моральним, але перш за все це закон. Тому, як прописано в Цивільному кодексі чи в інших законах, так в принципі й має бути.
Важко давати повноцінний коментар ситуації, коли ти не бачиш спадкової справи, не бачиш тих документів, про які йде мова. Але наскільки я розумію, то 1/2 будинку була подарована у 2002 році Тетяні. Тобто вона є власником частки розміром 1/2. І право власності на 1/2 належало її покійній матері внаслідок розподілу спільного майна подружжя. Ні?
Тетяна Рибалко: Оно было оформлено матерью, ещё когда они жили.
Батько Тетяни оформив заповіт, у якому єдиною спадкоємицею є Тетяна
Оксана Баранова: Можна слово? Цілком вірно, в 2002 році одна частина належала Тетяні, а друга частина належала їхній покійній матері. В десятому році, як і підтвердить нотаріус, будинок був на Гордієві, був придбаний у період шлюбу. Це є спільна сумісна власність. Рибалко подає в суд, батько Тетяни просить поділити цю спільну сумісну власність. Але в підсумку в 11 році відмовляється від позову за умовами мирової угоди, що все буде належати Тетяні. От і висновок, чого є заповіт. А якщо не було б заповіту, підтвердить нотаріус, вони приймали би цю спадщину за законом як дві доньки.
Микола Журавель: Тобто навіть не важлива історія. Якщо одна частка розміром ½ належала матері Тетяни та Катерини, то Катерина, як дочка, є спадкоємцем за законом. Але в нас є заповіт, складений на Тетяну. Тому, якщо Катерина не є непрацездатною по віку чи по стану здоров’я, тобто якщо вона не є пенсіонером, і не є інвалідом першої чи другої групи, то вона не має права на спадщину. Оскільки тут має місце спадкування за заповітом. І в нас спадкоємець за заповітом — це Тетяна.
Заповіт може бути визнано недійсним за наявності відповідних підстав
Олена Іонова: Скажите, пожалуйста, в каком возрасте умерла мама? Ей всего лишь было 55 лет, и она составила завещание?
Оксана Баранова: В 2006 году, как раз в тот момент, когда разводились супруги.
Олена Іонова: То есть сразу.
Оксана Баранова: Да. Давнее завещание, 2006 года. Заключённый у частного нотариуса Личман Инны Александровны.
Ведуча: І я так розумію, що зараз Катерина намагається оскаржити цей заповіт, так? Правильно?
Микола Журавель: Визнати його недійсним.
Ведуча: А які для цього є передумови, засади? Це недієздатність Тетяни?
Микола Журавель: Заповіт у нас є одностороннім правочином. І підстави для визнання правочину недійсними чітко визначені Цивільним кодексом України. Перш за все це недотримання умов, визначених статтею 203 Цивільного кодексу України. Тобто перше —зміст правочину не має суперечити загальним засадам цивільного законодавства. Заповіт, я так розумію, складений і посвідчений нотаріусом, не суперечить цим засадам.
Друге — це те, що заповідач на момент посвідчення цього заповіту не мав необхідного об’єму дієздатності. Тобто він був або недієздатним, або частково недієздатним, зокрема, через певні психічні розлади. Але це мало бути встановлено за рішенням суду.
Тут колеги-адвокати, я думаю, більше в цьому знаються. Але нотаріус при посвідченні заповіту, перше — це встановлює особу, яка до нього звернулася, друге — це встановлює дійсні наміри і волевиявлення особи, яка звернулася. І третє — встановлює дієздатність тієї особи. Тобто нотаріус би не посвідчив заповіт, якби в нього були сумніви щодо дієздатності цієї особи, яка до нього звернулася.
Наступними підставами для визнання правочину недійсним є те, що заповіт має бути спрямований на настання дійсних правових наслідків. Тобто це не має бути фіктивний правочин чи удаваний правочин. Я також впевнений, що оскільки нотаріус посвідчив цей заповіт, то це був саме заповіт. Тобто волевиявлення особи на випадок її смерті.
Наступною підставою є те, що воля сторони, в даному випадку заповідача, мала бути вільною. Тобто заповіт вчинювався без будь якого фізичного та психічного примусу. Це також встановлює нотаріус при посвідченні цього заповіту. Це ті підстави і умови, за недотримання яких може бути визнано правочин не дійсним. Але це все потрібно доводити і надавати певні докази.
Позивачка відмовляється показувати своїх дітей сестрі
Ведуча: Я так розумію, що суди точаться вже 3 роки. Тобто ось ці 3 роки Катерина намагається найти докази, довести, що заповіт не є правочинним. Пояснюйте.
Тетяна Рибалко: Сначала был пропущен срок вступления в наследство. Мы восстанавливали срок. Именно этот иск, который про завещание, только в марте этого года она подала. Ничем адекватным она не аргументирует свой иск. Она только пишет, что все вокруг сумасшедшие рейдеры, бандиты, негодяи. И вот это в исковом заявлении.
Олена Іонова: Она говорит, что у неё трое детей. Вы знаете об этом что-то?
Тетяна Рибалко: Мы ни одного не видели.
Ведуча: Це ваші племінники, правильно?
Тетяна Рибалко: Не факт.
Ведуча: Ви не знаєте, чи є у вас племінники?
Олена Іонова: Когда я попросила фотографии деток, чтобы мы посмотрели и как-то к программе это прикрепили, она сказала, что у неё пока один ребёнок, а двойней она беременна. Какие-то такие подозрительные у неё вещи. Она говорит одно, получается второе.
Святослав Чумаченко: Вы можете обратиться с подобным иском о признании её недееспособной. Встречный иск.
Оксана Баранова: Мы не хотим, потому что одно из условий — это всё-таки опека и попечительство в дальнейшем.
Андрій Степаненко: Вы говорили, что половина дома с 2002 года принадлежит одной сестре, а вторая половина, как я понял, спорная сейчас.
Оксана Баранова: Да. То есть наследственное имущество сейчас.
Андрій Степаненко: Если сделать выписку из реестра, что там будет написано? Кто собственник?
Оксана Баранова: Пока Гордеева Елена Викторовна, мать.
Андрій Степаненко: То есть наследодатель — собственник по сей день?
Оксана Баранова: Да. Конечно.
Микола Журавель: Нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину, якщо оспорюються ті факти, з якими звернувся спадкоємець. Поки триває оцей судовий спір про визнання заповіту недійсним, нотаріус призупиняє вчинення нотаріальних дій, тобто видачу свідоцтва про право на спадщину.
Позивачка вкрала ключі у орендаря дому Тетяни
Ведуча: Панове, маємо телефонний дзвінок До нас додзвонилася Марія. Хто це, я думаю, жінка пояснить сама. Вітаємо вас. Добрий вечір. Будь ласка, говоріть.
Телеглядач: Добрый вечер. Я — Танина подруга. И я арендую у Тани жильё. Мы столкнулись с такой проблемой, как Танина сестра — Екатерина. Она украла у меня ключи. Мне пришлось менять замки, оплачивать всё это. Она разрисовывает забор. Позавчера мне кинули какую-то бутылку во двор. У меня маленький ребёнок. Я переживаю за себя и за своего ребёнка. Это не есть нормально. Это всё остаётся безнаказанным.
Услуги адвокатов по преступлениям против собственности.
Ведуча: А за яких умов вона вас обікрала? Ключі забрала, як це сталося?
Телеглядач: Был обычный день. Я была дома. Мы с мужем поехали в магазин, вернулись. Я что-то забыла дома. Я захожу, открыла калитку, и связка ключей как бы осталась в замке. Я должна была что-то в коридоре взять. Я выхожу, две девушки. Она махала руками: «моя сестра сумасшедшая, я вас выселяю отсюда». Я говорю: девушка, послушайте, я вас вообще не знаю. Я у вас ничего не арендовала, и вы не можете меня отсюда выселять. Я смотрю, нету ключей. И они как начали бежать…
Я не знала, как себя вести в этой ситуации. Я за ними бежать не стала. Вызвала полицию. Ключи мне никто не вернул. Мне пришлось менять все замки. А это удовольствие недешёвое, скажем так.
Микола Журавель: Говорят, неправильно давать советы, когда у вас их не спрашивают, но тем не менее. Если Вы являетесь Таниной подругой, то не говорите в прямом эфире, что вы у неё арендуете жильё. Говорите лучше: я проживаю у неё в гостях.
Ведуча: Тому що?
Микола Журавель: Тому що договори оренди мають реєструватися у податковій, і орендодавець має сплачувати з цього податки.
Ведуча: Маріє, ви почули? Можливо, є репліка?
Телеглядач: Мы проживаем у Тани в гостях.
Тетяна Рибалко: У нас и правда нет договора. Она просто выразилась некорректно.
Катерина обманом викрала чужу дитину, щоб оформити опікунство
Ведуча: Дякуємо вам, Маріє. В мене одразу виникає запитання: а чи має право Тетяна здавати в оренду житло, якщо ще тривають судові позови?
Микола Журавель: Вона власниця частки розміром ½.
Ведуча: То цю частку можна?
Микола Журавель: Умовно кажучи. Вона не виділена. Частка — це віртуальна величина. Але, якщо ототожнювати частку і частину, то так, вона має право вільно розпоряджатися своєю приватною власністю. Право приватної власності включає три моменти: право володіння, право користування і право розпорядження.
Ведуча: Зрозуміло, цю частку має право здавати. Ще згадується сюжет, який ми побачили, і слова Катерини, що її побили. Це перше. Друге — що вона разом з дитиною зареєстрована у цьому будинку. Тетяно.
Тетяна Рибалко: Касательно избиения, это правда, но не в той степени, в которой она описывает.
Ведуча: Тобто побиття було, але не такою мірою.
Тетяна Рибалко: Она просто по лицу получила, потому что 4 месяца ворочала моими деньгами.
Ведуча: Коли ви жили разом?
Тетяна Рибалко: То вместе, то не вместе. Я в этом доме, а она постоянно где-то ещё находилась. Правда, в определенный момент она объявилась с каким-то ребёнком 4 лет.
Ведуча: Це той нібито племінник.
Тетяна Рибалко: Нет. Это был вообще чужой ребёнок. Она обманула его бабушку, сказала, что берёт его просто на дачу погостить на несколько дней. В итоге она его не вернула бабушке, обманом заставила эту бабушку написать заявление, что она не против, чтобы Катерина установила опекунство над этим ребёнком.
У него был живой отец. И вот несколько месяцев она проживала с этим ребёнком в моём доме. На мои всякие возражения, чтобы, мол, Катя, может быть, не надо, что это ты делаешь, ещё и в моём доме, она отмахивалась, говорила «да, подожди, вот отец приедет, заберёт». Естественно, ни о чём речи не было. В определенный момент она исчезла вместе с этим ребёнком после того, как украла у меня деньги и получила по лицу. Она исчезла с этим ребёнком. Через несколько дней приехал отец ребёнка из Израиля.
Ведуча: І запитав: а де дитина?
Тетяна Рибалко: Да. Спросил, где ребёнок, где эта гражданка. Собственно, мне пришлось ему объяснить, что её тут уже некоторое время нет. Я без понятия, где ребёнок, где она. Он написал заявление в полицию, насколько мне известно. Их нашли на родине мужа Логвиновой-Гордеевой и забрали ребёнка. Дальнейшая его судьба мне неизвестна.
Під «роздачу» позивачки попали журналісти, яким вона погрожувала звільненням з телебачення
Олена Іонова: Катерина как бы девушка очень, со слов Татьяны, нестабильная. Вы рассказывали, что она обманывала моряков. Правильно я говорю?
Тетяна Рибалко: Моряков тоже, да.
Олена Іонова: Потом мужчин обманывала. Татьяна может подтвердить. Говорила, что она беременная, потом выкидыш, потом дайте денег. Всё время какие-то афёры. Когда мне сказали, что вы аферистка, потом, когда вы начали говорить про Катю, я уже запуталась.
Ведуча: Спочатку, коли Катерина перша звернулася до редакції «Крику душі», ти розказувала, що саме вона стверджувала, що Тетяна не справжня її сестра.
Олена Іонова: Что не настоящая, что вообще аферистка. Что у вас 5 домов, что у вас три квартиры. Вы группа людей, которые таким образом у честных одесситов отжимаете жильё. Мы говорим: хорошо, давайте разбираться. Приходите в эфир, будем общаться. У нас есть эксперты, которые выслушают каждую сторону. Будем детально всё разбирать. И выясняется, что уже не вы — аферисты, а Катя, которая сказала, что не придёт к нам в студию, потому что нас вообще должны уволить из-за того, что мы начали слушать её сестру сводную.
Ведуча: Ти записала цю розмову. Давайте послухаємо, що наговорила нашій журналістці Катерина.
Катерина Логвінова: Я очень известный человек. Представьте ситуацию, что вы обратились, например, к Тимошенко. И вас попросили снимать то, что нужно, и что творится, происходит. А вы лезете не в свои ворота. Я поговорила вчера с вашим руководством, вам всё объяснят, что вы лезете не в свои ворота. И вас уволят с телевидения, поскольку вы — человек, который помогает рейдерам и мошенникам. Понятно?
Ведуча: Отже, Олено, тепер і ти аферистка.
Олена Іонова: Всё началось с того, что я не снимала то, что нужно. Это было ключевое слово в её предложении. «Вас пригласили для того, чтобы вы снимали то, что мы скажем, то, что нужно». Никаких вторых сторон, адвокатов и всех остальных не надо снимать. Поэтому она всячески нам мешала ещё на суде спокойно поговорить.
Я хочу всем ещё раз объяснить, что мы в любом случае выслушиваем все стороны конфликта. Мы не заинтересованы ни в каких делах. Мне важно и интересно, как журналисту, разобраться, кто же в этой ситуации аферист. Кто хочет сказать своё мнение, а кто боится прийти в студию, и в прямом эфире сказать своё мнение. Ведь это же прямой эфир. Это не то, что некоторые программы взяли и вырезали кусочки. В прямом эфире люди могут высказать своё мнение.
Ведуча: Можна сказати, що це перешкоджання журналістській діяльності. Святославе, адже Катерина заважала вам у суді. Ба більше, чи можна це розглядати як погрози, тому що почули обвинувачення, що це допомога рейдерам?
Олена Іонова: Самое интересное: люди считают, что мы, журналисты, обязаны снимать только то, что им нужно. А если мы снимаем не то, что им нужно, то они начинают угрожать увольнением. «Вот вас уволят. Я буду через руководство добиваться увольнения».
Ведуча: Давайте почуємо юристів. Святославе.
Святослав Чумаченко: Безусловно, угрожать журналистам — не самая лучшая затея. Но мне кажется, здесь нет состава уголовного преступления как препятствования журналистской деятельности. И эти угрозы больше от обиды или от бессилия были сделаны. Здесь нет состава уголовного правонарушения. Но всё же у человека была возможность прийти, объяснить свою ситуацию.
Ведуча: Так. Ми неодноразово запрошували.
Підпис у заповіті не належить спадкодавцю, і це умова для визнання заповіту недійсним
Святослав Чумаченко: Тем более, мы общаемся и до сих пор непонятно, какие основания для иска были о признании завещания недействительным. Как сказал нотариус, это односторонняя сделка, которая может быть обжалована, признана недействительной, например, если был порок воли наследодателя. То есть воля не была свободной и так далее. Либо если документ подписал другой человек. Есть определенная процедура. Вопрос к коллеге, к Оксане: на каком основании вообще предъявлен иск о признании завещания недействительным?
Оксана Баранова: Є зйомка з залу засідань. Первісний позов не мав ніяких підстав. Я в судовому засіданні постійно повторювала, що хочу слухати справу по суті. Там крім того, що Рибалко хвора, убила дідуся, бабусю, убила батьків, ні одного слова по суті позову не було сказано. Згодна з колегою нотаріусом, який сказав, які є умови визнання заповіту недійсним. Жодної умови там не було. І буквально позавчора було уточнення, яке може мати відношення до справи, що підпис на заповіті не належить її матері. Оце може бути умовою, якщо це буде визнано судом.
Ведуча: Але так чи інакше суд зобов’язаний взяти це до уваги, навіть якщо підстав або немає, або вони мізерні. Тому суди й завалені справами.
Андрій Степаненко: 55 статья Конституции. Каждому гарантируется право на обращение в суд с любым обоснованным или необоснованным иском. На самом деле, когда я вижу необоснованный иск, я не сопротивляюсь, я не пишу возражение, я ничего не делаю. Я просто позволяю делу плыть по течению, чтобы судья как можно быстрее вывел это в дебаты. А уже в дебатах разносим это всё. Потому что, когда начинаете сопротивляться, вы показываете слабые места и, естественно, делаете подсказки оппоненту.
Но здесь они выбрали какую-то позицию, которая может показаться весомой. Подпись не наследодателя. Для судьи это серьёзная позиция, серьёзное основание усомниться, назначать экспертизу и тому подобное. Здесь какая будет ситуация? Они будут стараться тянуть время, удерживая как можно дольше это дело в суде. Есть обеспечение иска?
Суд затягуватиме справу, доки сторони не договоряться між собою
Оксана Баранова: Нет. Не удовлетворили. Но почему нотариус не может выдавать сегодня свидетельство? Потому что есть прямое решение — запретить нотариусу выдавать свидетельство. Это препятствие ей получить наследство.
Андрій Степаненко: Фактически да, это распространённая тактика злоупотребления правом, когда подаётся иск обоснованный или необоснованный, неважно, иск обеспечивается либо арестом, либо запретами какими-то. И оно превращается в многолетнюю тяжбу. Как говорят, наследники в суде делили постигшее их горе. Именно поэтому я соглашусь с коллегой, судьи очень часто, и не только в наследственных делах, в семейных, когда идёт раздел имущества супругов, не любят выносить решения. Это правда.
У меня в 100% таких дел судьи говорят: идите, миритесь. Мы откладываем на месяц, на полгода, ещё на когда-то. У меня наследственные дела лет по 6 тянутся, пока наследники не найдут пути примирения. То есть либо они делят как-то, либо продают и делят деньги, либо мировое соглашение, либо уплатой какой-то денежной суммы, потому что судьи понимают — они режут «по живому». Имущество когда-то пропадёт, что-то с ним случится, продастся. А люди остаются родственниками. И никто не хочет в реестре судебных решений видеть эту войну. У них есть дети, племянники и тому подобное. И вся эта война будет высвечиваться в реестре. Именно поэтому судьи часто говорят: договаривайтесь.
И даже мы, юристы, ведя дело, тоже говорим: договаривайтесь. Недостаточно отсудить 1/2. Они не смогут там жить. Это значит, что после решения суда война будет продолжаться.
Ведуча: Чому не зможуть? Ось Тетяна говорить, що Катерина проживала навіть з кимось іншим, з чужою дитиною.
Тетяна Рибалко: Проживала, але більше не буду після всіх цих дій.
Ведуча: Тобто ви поміняли замки? Поки впускати її не будете. Миколо.
Микола Журавель: У мене є своя точка зору з цього приводу, оскільки доволі часто залучають в якості третьої особи нотаріуса по таких справах. У нас країна крайнощів. Ми постійно з однієї крайнощі в іншу. То ми захищаємо права кредиторів, то ми захищаємо права боржників, то ми захищаємо права позивачів, то відповідачів. Замість того, щоб виробити збалансовану систему, яка буде дійсно працювати.
На сьогодні у нас є абсолютизованим право на звернення до суду. Дійсно, стаття 55 Конституції, стаття 6 Конвенції. Шкода, що багато суддів забувають про те, що право не є абсолютним. Право — це лише міра можливої поведінки. Право однієї людини закінчується там, де починається право іншої людини. Так, дійсно, люди можуть звертатися за захистом своїх прав до суду, але, на моє переконання, судді мають відфільтровувати і дійсно дивитися, чи є тут предмет спору, чи це позов безпідставний, чи порушені права, чи не порушені права.
Ведуча: Тут вже певний людський фактор включається, суб’єктивізм, можливо, суддів.
Проблема «новоявлених» законних спадкоємців. Як її вирішити?
Микола Журавель: Помітну роль відіграє саме суб’єктивізм суддів, а цей суб’єктивізм потрібно зводити до мінімуму. Умовно кажучи, коли колеги говорять, що судді не люблять різати «по живому», забувається про інше.
Відповідно до Сімейного кодексу, діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків. І доволі часто, особливо в спадкових справах, буває таке, що діти знаходяться десь далеко. Батьки проживають одні, потребують догляду, знаходять людей, які надають їм цей догляд, укладають договори довічного утримання чи спадкові договори, чи на якихось інших умовах домовляються про догляд. Помирають. З’являються діти — спадкоємці за законом, і починають оспорювати ті правочини, який уклав за життя їхній батько чи мати.
От у мене виникає, на моє переконання, логічне питання. Що вони оспорюють? Вони оспорюють взагалі волевиявлення своєї батька чи матері? Тобто спадкодавцеві належить право приватної власності, як я вже говорив, певне майно. Право власності передбачає право розпорядження. Тобто кожен має право вільно розпоряджатися своїм майном. А виходить, якщо у людини є спадкоємці за законом, то вона обмежена в цьому праві. Якщо він розпоряджається не на користь своїх спадкоємців, то це вже стає предметом спору. От те, про що розповідали, це класичний позов про визнання правочину недійсним, коли пишеться все підряд: що приймала певні ліки, перебувала на лікуванні у психіатра і взагалі не хотіла розпоряджатися таким чином, а хотіла іншим.
Але як взагалі це доводити? Можливо, доцільно було б, наприклад, створити реєстр недієздатних осіб. Діти живуть собі десь. Ось мати з їх подальших слів чи батько весь час живе сама недієздатна, розпоряджається своїм майном, помирає. І вони тільки потім про це говорять. Уявіть собі, що таке недієздатна особа живе сама. Вона користується газом. Вона по суті може створити загрозу і собі, і оточуючим. Тому, будь ласка, звертайтеся в установленому законом порядку. Визначайте своїх батьків недієздатними, установлюйте над ними опіку для того, щоб ніхто не міг, з їх слів, «рейдернути» це майно, і опікуйтесь своїми батьками. Якщо ви цього не зробили, то не маєте права по цій підставі звертатися до суду. Як варіант.
На жаль, наш цивільно-процесуальний кодекс не містить визначення, який позивач є належним. У нас просто є можливість замінити неналежного відповідача на належного. Зараз тільки до цього починає доходити держава. І вноситься чи вже внесений законопроект про те, що якщо, наприклад, перебувала на утриманні органів опіки і піклування самотня особа, у якої потім знаходиться спадкоємець, то перш ніж успадкувати майно, він повинен повернути державі ті кошти, які були витрачені на утримання його батьків.
Ведуча: Щоб не виникало запитання, а де ж ти був раніше, чому не допомагав батькам.
Микола Журавель: Так. Я коли відвідую судові засідання, ні один суддя не задає це питання, мовляв, шановний, ви стверджуєте в своїй позовній заяві, що ваша мати тривалий час хворіла на стійкий психічний розлад, а де ви були до цього? Чому ви її не визнали недієздатною?
Ведуча: Про недієздатність. Тетяно, наостанок хочу почути, чи є у вас намір доводити, що є певні розлади у вашої сестри, тому що ви стверджуєте, що була підробка документів, вона прийшла до психоневрологічного диспансеру і назвалася вами?
Тетяна Рибалко: Ні. Тому що я маю її утримувати, тому що повинна мати.
Олена Іонова: Хорошо. У меня ещё последний вопрос к юристам: она может создать такие условия, чтобы быть человеком, которого вы потом будете содержать?
Тетяна Рибалко: Уже нет. Нет. В принципе, разве что если она искусственно себе какие-то вещи нарисует, как мне нарисовала. Но мы всё равно будем всё оспаривать, будем доказывать, что это неправда.
Передавати майно дітям безпечніше за угодою куплі-продажі, ніж дарування
Андрій Степаненко: Никто из нас, наверное, не хочет, чтобы после нашей смерти наши дети стали врагами и рассказывали в суде про нас, что я был дурак, я невменяемый, там не подписывал, хотел не этого, хотел того. Поэтому я дам рекомендацию телезрителям. Чтобы такого не было при жизни, переоформите всё имущество, причём сделками не дарения, а купли-продажи. Их тяжелее развалить, чем дарение. Научитесь доверять детям. У вас уже не будет имущества, вы будете жить уже в чужой квартире, зато вы будете знать, что никаких войн после вашей смерти не будет.
Ведуча: Але до вашої смерті, під час вашого життя, чи будуть діти такі відповідальні? Так, панове, підбиваємо підсумки.
Микола Журавель: Маленьке зауваження. З точки зору професійної деформації. При укладенні правочинів потрібно все ж виходити не з того, які правочини розвалити, які ні, а з дійсності намірів батьків.
Ведуча: Святославе, ваша думка. Цивілізований спосіб вирішення даного питання ми почули від Андрія. Все ж сідати за стіл переговорів, знаходити якийсь компроміс. Як ви думаєте?
Святослав Чумаченко: На мой взгляд, если человек обращается при жизни к нотариусу для оформления завещания, он уже демонстрирует своё желание, чтобы после его смерти люди не спорили. Именно для этого и создан институт завещания.
Хід судової справи залежить від результатів експертизи справжності підпису покійної
Что касается конкретно этого дела. Если истица считает, что была подделана подпись, что подпись не принадлежит покойной матери, и уже открыто судебное производство, на ней лежит обязанность доказывать. Пускай назначает почерковедческую экспертизу и доказывает. Пусть эксперт установит, что эта подпись не принадлежала покойной. Как это доказать? Тяжело. Надо иметь достаточно много сравнительного материала при жизни, подписи, верифицированного материала, образцы почерка и подписи. Это достаточно сложно.
Если такое ходатайство не было подано о назначении экспертизы, суд по своей инициативе не может этого сделать. Разумеется, она не будет проведена и не будет самого главного доказательства, потому что истину — подпись принадлежала покойной или не принадлежала — устанавливает только эксперт. И без наличия такого экспертного заключения суд просто не сможет установить этот факт. Свидетельскими показаниями это не доказывается. Других доказательств того, что был порок воли у покойной, тоже нет. Поэтому, если это иск безосновательный, то суд должен перейти к рассмотрению дела по сути и отказать.
Судова тяганина може тривати багато років
Ведуча: Як швидко це може статися? Тобто давайте спрогнозуємо, скільки ще може тривати судова тяганина.
Андрій Степаненко: Сколько угодно.
Ведуча: Роками, так?
Андрій Степаненко: Десятилетиями даже. Потому что дело может возвращаться в Верховный суд. Он будет отменять решение, возвращать на первую инстанцию. Могут заявляться новые какие-то экспертизы, новые ходатайства. Может уточняться и меняться позиция. Могут новые иски подаваться от других сторон, в интересах детей, ещё кого-то. Бесконечно. Поэтому все и говорят: примиряйтесь.
Микола Журавель: Або різати «по живому». Не обов’язково примирятись. Тому що розгляд таких спорів нівелює 2 інститути.
Ведуча: Але це вже на висновок судді, правильно?
Микола Журавель: Так. Інститут приватної власності, тому що людина, виходить, не має права розпоряджатися. Інститут нотаріату, тому що нотаріус — єдина особа, яка може свідчити про те, чи була дієздатна ця особа чи ні. Важливо діяти саме в момент вчинення правочину, а коли вже проводяться посмертні психіатричні експертизи, тут дуже багато корупційних ризиків.
Ведуча: Тетяно, наостанок слово вам. Чи почули ви рекомендацію від юристів якось домовлятися, аби роками і десятиліттями не судитися?
Тетяна Рибалко: Хоть столетиями. Я с ней договариваться не буду.
Микола Журавель: А про що домовлятися? Є волевиявлення спадкодавця. Це була його воля.Ведуча: Зрозуміло. На цьому ставимо крапочку. Я вам дуже вдячна за участь. Залишається поле для роздумів. Висновки кожен зробить самостійно. Це Сьомий канал, я — Світлана Пензова, ток-шоу «Крик душі». Дякую, що були з нами.